Твори в 4-х томах. Том 3

Коли він уперше потрапив до мадрідського готелю «Гейлорд», де жили росіяни, йому там не сподобалось — обстановка здалася надто розкішною, їжа надто доброю як на обложене місто, а розмови — надто вільними як на воєнний час. Але я дуже швидко звик, подумав він. Не так уже й погано мати змогу смачно пообідати, коли повертаєшся з такого-от діла. А в тих розмовах, які спершу здалися йому надто вільними, було, як з'ясувалося згодом, дуже багато правди. Я матиму що розповісти в «Гейлорді», коли скінчу це діло, подумав він. Так, коли скінчу це діло.

Чи можна прийти до «Гейлорда» з Марією? Ні. Не можна. Але можна залишити її в номері, і вона викупається в теплій ванні, і, коли ти повернешся з «Гейлорда», вона чекатиме тебе. Атож, саме так, а потім, коли ти розповіси про неї Каркову, можна буде й привести її, бо всі дуже зацікавляться і схочуть її побачити.

А можна було б і не ходити до «Гейлорда». Можна пообідати в «Гран-Віа» й повернутися назад, до «Флоріди». Але ти неодмінно підеш до «Гейлорда», бо тобі схочеться знову смачно поїсти й побути в комфорті й розкоші після всього цього. А потім ти повернешся до «Флоріди», і там тебе чекатиме Марія. Певна річ, вона там буде разом із ним, коли все скінчиться. Коли все це скінчиться. Так, коли все це скінчиться. Якщо все тут мине добре, то він таки заслужить собі право на обід у «Гейлорді».

Там, у «Гейлорді», можна було зустріти уславлених іспанських командирів, які на самому початку війни вийшли з гущі народної й узялися за зброю, не маючи ніякої військової підготовки, — і виявилося, що багато хто з них розмовляє по-російському. Це було перше велике розчарування, що його він зазнав кілька місяців тому, і воно навело його на гіркі роздуми. Та коли він зрозумів, як це сталося, то дійшов висновку, що, власне, нічого негожого в цьому немає. Це справді були робітники й селяни. Вони брали участь у повстанні 1934 року і після поразки змушені були тікати з країни, а в Росії їх послали вчитися до військової академії, щоб наступного разу вони вже були по-справжньому готові до боротьби й мали військову освіту, потрібну командирові.

Під час революції не можна виказувати чужим, хто саме тобі допомагає, або що ти знаєш більше, ніж вони думають. Він тепер теж навчився цього. Якщо справа справедлива по суті, то на обман не варто зважати.

Там, у «Гейлорді», він довідався, наприклад, що Валентін Гонсалес, на прізвисько El Campesino, тобто селянин, — зовсім не селянин, а колишній сержант Іспанського іноземного легіону; він дезертирував і бився на боці Абд-ель-Керіма. Але і в цьому нічого негожого не було. А чом би й ні? В такій війні відразу виникає потреба в селянських ватажках, а справжній селянський проводир може виявитися надто схожим на Пабло. Чекати ж, поки з'явиться справжній Селянський Вождь, нема часу, а до того ж і він може мати забагато селянських рис. Тим-то таких проводирів доводиться створювати. Щоправда, коли він уперше побачив Campesino з його чорною бородою, товстими, як у негра, губами й блискучими, витрішкуватими очима, то подумав, що цей може завдати не менше клопоту, ніж справжній селянський вождь. Коли Роберт Джордан бачив його востаннє, йому здалося, що Campesino вже сам повірив у те, що про нього казали, й почав вважати себе за селянина. Це був відчайдушно сміливий чоловік — сміливішого, мабуть, і не знайдеш. Але, господи, як багато він балакав і зопалу він міг наговорити казна-чого, не думаючи про наслідки своєї необачності. А наслідки ці вже не раз давалися взнаки. І все ж він був чудовий командир бригади і не розгублювався у навіть, здавалось би, безнадійних ситуаціях. Йому просто ніколи не спадало на думку, що ситуація може бути безвихідна, тож коли так воно й було, він завжди вмів знайти вихід.