Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Я це знаю, Шайно, — м’яко урвав її Бренан. — А зараз хочу знати інше. Ґвен справді потрібна корона? Це її власне бажання?
— Я певна, що так. Ми жодного разу не торкалися цієї теми, але я знайома з нею вже вісімнадцять років, і мені легко здогадатися, що в неї на думці. Ґвен розглядає корону, як невеличку компенсацію за втрачену Іскру. Гадаю, ще від самого початку вона поставила собі таку мету, тому й обрала Катерлах, хоча могла оселитися в Івидоні, де мешкає її рідня. Мабуть, попервах Ґвен планувала вийти за одного з ґрафських синів, а може, взяти за чоловіка котрогось із знатних чаклунів, наприклад, Йорверта аб Торвала з Тір на н-Ґалу…
— Вона йому відмовила, бо нагодився я, — сказав Бренан. — Мені цього досить, Шайно. Якщо Ґвен хоче корону, я на це згоден. Задля неї я згоден на все…
Пізніше, коли вони з Ґвен знову зійшлися разом, Бренан обережно заговорив:
— Я мав дуже цікаву розмову з Шайною. Вона розповіла мені про деякі відьомські плани щодо нас.
Він відчув, як Ґвен напружилася.
— О-о… Це про катерлахську корону?
— Так. А ти вже знаєш?
— Дещо чула. Тільки найстарші цих планів не підтримують.
— Шайна запевняє, що підтримають, ніде не подінуться. Варто нам тільки захотіти… А як ти сама до цього ставишся?
Ґвен ковзнула розгубленим поглядом по натовпу гостей і ненадовго затрималась на Шайні, що саме розмовляла з кількома тутешніми лордами на чолі з ґрафом Ідвалом аб Ґоронві. Можливо, в світлі оголошення про заручини вже почала готувати їх до появи нових претендентів на престол.
— Бренане, — нарешті озвалася Ґвен. — Є питання, які в сім’ї має вирішувати чоловік. І хоч ми ще не стали подружжям, але… Словом, остаточне рішення за тобою. Гарненько подумай, зваж усе, і як ти скажеш, так і буде.
— Отже, якщо я захочу стати королем, ти погодишся бути моєю королевою?
— Так.
— І не потішатимешся з мене? Тобі не здаватиметься кумедним, що я, простий хлопець, претендую на корону одного з найбільших королівств світу?
— Ти не простий, Бренане, ти відьмак. І в твоїх претензіях не буде нічого кумедного.
— А якщо я відмовлюся? — запитав він. — Ти не шкодуватимеш про це? Не дорікатимеш, що я, через свою селянську обмеженість, змарнував таку чудову нагоду, проґавив корону, яка сама падала нам до рук?
Ґвен пристрасно подивилася йому в очі.
— Ніколи не дорікатиму, обіцяю. Ні про що не шкодуватиму. Для мене ти важливіший за всі королівства на світі. Я не дозволю, щоб якась там корона стала між нами.
Вона сказала це так щиро, так упевнено, з таким запалом, що Бренанові відлягло від серця.
„О, Диве милостивий!“ — подумав він, мало не зомліваючи від ніжності, що пойняла його аж до останньої часточки. — „За що мені таке щастя?…“
А вголос промовив:
— Шайна майже переконала мене, що це піде на користь не лише відьмам, а й народові Катерлаху. Тільки я геть нічого не тямлю в державних справах. Не хочу, щоб із цього скористались найстарші.
— Не скористаються, я за цим простежу. А державним справам ти навчишся. Ми обоє навчимося — сестри знайдуть нам найкращих учителів.
Вони якраз підійшли до крісел, що стояли попід стіною. Ґвен сіла в одне з них і розправила на колінах свої пишні спідниці. А Бренан раптом усміхнувся одній думці, яка щойно впала йому в голову.
— Боюся, тобі доведеться забути про штани, — зауважив він. — І постійно носити такі гарні сукні, як ця.
Вона легенько знизала своїми оголеними плечима.
— За все на світі треба платити. Це буде частиною моєї плати за владу. А ти лише виграєш. Тобі ж подобається, коли я в сукні… Тільки не кажи, що я подобаюсь тобі в будь-якому вбранні.
— Але ж це правда. Інша річ, що в сукні ти просто незрівнянна.
Він говорив це стоячки, бо сідати не було сенсу. До них наближалася Фіннела, і тоді б йому знову довелося встати.
У Тилахморі більшість придворних так і залишилися переконані, що відьмою-королівною, яку сестри везли до Тір Мінегану, була саме Фіннела і аж ніяк не Ейрін. Остання зовсім не скидалася на королівську доньку, а от Фіннела була справжнісінькою принцесою до самих кінчиків своїх ретельно доглянутих нігтів. І на вигляд, і за манерами, і за вдачею — часом погордлива, часом свавільна, часом примхлива, і завжди зарозуміла, — вона була достоту така, якою Бренан уявляв собі принцесу. От тільки він ніколи не думав, що спілкуватиметься з такою принцесою на рівних, звертатиметься до неї просто на ім’я і на ти, а вона у відповідь на таке нахабство не кидатиме на нього нищівних поглядів і не погрожуватиме найжахливішими карами. Навпаки, з ним Фіннела була надзвичайно мила, вся аж медова, і за час їхнього знайомства не сказала йому жодного лихого слова, хоча до інших постійно задиралася.