Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Згодом, обравши момент, коли поблизу нікого не було, Ґвен трохи стурбовано запитала:
— Ти ж не сердишся, що я так сказала? Це було неправильно, спершу я мала порадитися з тобою.
— Нічого, — заспокоїв її Бренан. — Усе гаразд. Хоча визнаю, що для мене це стало несподіванкою.
— Для мене також. Я вчинила імпульсивно і нерозважливо. Помітила, як ґрафові доньки прядуть тебе очима, і так мені закортіло втерти їм носа, показати, що ти мій і нікому іншому не дістанешся… Тільки не подумай, що я якась навіжена…
— Я так не думаю, Ґвен. Я все розумію. Зрештою, раз ми твердо вирішили, що колись одружимося, то чом би не сказати це іншим. Тепер, коли люди знатимуть про наші заручини, буде менше пліток, менше непорозумінь. Бо, якщо чесно, мені вже набридло пояснювати: „Ні, пане такий-то чи пані така-то. Ми коханці, аж ніяк. Просто леді Ґвенет навчає мене чарів.“
Вона згідно кивнула:
— Я мала такі ж проблеми. Їх ми позбулися, та натомість виникнуть інші. Тепер усі питатимуть, коли ж ми одружимося. Власне, ми можемо зробити це хоч завтра, в Катерласі будь-яка відьма, скажімо, Шайна, зможе нас обвінчати. Але…
— Але не варто квапитися, — сказав Бренан, бо мусив це сказати.
— Так, не варто, — погодилася Ґвен. — За весіллям наступає шлюбна ніч, а я… Не скажу, що не хочу цього. Я хочу, бо ти мені подобаєшся, бо ти відьмак, призначений мені самою долею. Проте я хочу більшого. Хочу, щоб ми запам’ятали нашу першу ніч на все життя. А це станеться тільки тоді, коли ми насправді покохаємо одне одного.
Бренан лагідно подивився у звабливу глибінь її сірих очей і торкнувся пальцями шовковистого русявого волосся.
— Я теж цього хочу, Ґвен.
Уже вдруге за цей вечір вона легенько поцілувала його в губи.
— Мені дуже пощастило з тобою, Бренане. Ще трохи — і вже не шкодуватиму про втрачену Іскру.
Та Бренан знав, що цього ніколи не станеться. Усе своє життя Ґвен страждатиме від невимовної туги за силою, яку колись мала, за вічною молодістю, якої позбулася. А його обов’язок — завжди бути поруч і полегшувати її страждання. Він з цим упорається, бо кохає її і ладен задля неї на все.
Також Бренан думав про те, як добре все склалося, що Ґвен не запам’ятала тих жахливих хвилин, коли мало не вмерла. І не лише тому, що тоді він наговорив їй зайвого. Мабуть, Шайна таки мала рацію, і його передчасне освідчення лише прискорило б їхній шлюб. Це було б не дуже добре, але й не фатально. Набагато гірші наслідки мали б інші спогади — про те, як до Ґвен ненадовго повернулася справжня відьомська сила, коли Ейрін поділилася з нею Іскрою, а потім знову покинула її. Вдруге. Можливо, вона сама, несвідомо заблокувала ці спогади, щоб не ятрити свою рану…
Тут до Бренана з Ґвен приєдналися Шайна з Ліамом. Утім, ненадовго, лише для того, щоб швиденько привітати із заручинами, а потім розділити їх — Ліам повів сестру в один бік, а Шайна потягла брата в інший.
— Ну, нарешті ви наважилися, — сказала вона Бренанові, і він нітрохи не сумнівався, що Ґвен те ж саме почула від Ліама. — Я рада за тебе, братику. Рада за вас обох.
— Дякую, Шайно, — відповів він. — Це була цілком Ґвенина ініціатива. Як ти й радила, я на неї не тиснув.
— От і добре. Правда, я більше боялася не через тебе, а через новоприбулих сестер. — Вона кинула швидкий погляд на групу з п’яти відьом, які жваво щось обговорювали в дальньому кутку зали. Можливо, якраз його з Ґвен заручини. — Вони всі молоді… ну, звісно, доросліші за мене, та все ж молоді й нетерплячі. Було б кепсько, якби котрась із них надумала підганяти Ґвен.
— А з чого б це їм підганяти її? — здивувався Бренан. — Хіба їх не обходить, одружимось ми чи ні?
— Ну… Скажу так: вони в цьому зацікавлені. Точніше, не „вони“, а „ми“. Тобто відьми. Щодо вас двох ми маємо один план. Найстаршим він не подобається, старші розділились навпіл, а більшість звичайних сестер його підтримує. Зокрема і я.