Первісна. Дорога на Тір Мінеган

У дитинстві Бренан відзначав свої дні народження в тісному родинному колі, разом з батьком та матір’ю. Увечері вони збиралися втрьох за святково накритим столом, їли різні лагоминки, які не дозволяли собі в інші дні, багато розмовляли, співали пісень, сміялися… Це були світлі та радісні вечори, сповнені тепла та любові. Їх дуже бракувало Бренанові, коли після смерті батьків він переселився у Дервеґ до родичів, які не знали ні дня його народження, ні скільки йому років — та й знати про це не хотіли. А свої сімнадцяті роковини Бренан зустрів у маленькому трактирчику на кордоні між Минві та Ентримом, коли мандрував Північним Абрадом.

Сьогодні Бренанові минало вісімнадцять, і вперше в житті він ділив цей день з іншою людиною — зі своєю сестрою-близнючкою Шайною, про чиє існування донедавна навіть не підозрював. Вони так розрахували від’їзд із Тилахмора, щоб сорок першого монфовіра напевно бути в Кил Морґанасі, і тут, у своїй садибі, Ґвен улаштувала для них справжнє святкування. На обіді з нагоди Шайниного та Бренанового вісімнадцятиріччя були не лише свої — хоча й „своїх“ набралося чимало, бо дорóгою до них приєдналися шестеро відьом з Ґулад Данану, Торфайну, Сейшану та Тір Алминаху, а в самому Кил Морґанаху чекали ще троє, що якраз перебували на півдні Катерлаху. Крім того, зачувши про Ґвенине повернення, до неї завітали чи не всі знатні сусіди, зокрема ґраф Ридихенський зі своєю родиною. Про день народження вони нічого не знали, просто хотіли засвідчити свою повагу господині та відьмам, що прибули разом з нею, але їх також довелося запросити на свято.

Попри свою незвичність, таке велелюдне й метушливе відзначення роковин сподобалося Бренанові. Якби гостей було менше, він, мабуть, почувався б трохи незатишно в центрі загальної уваги, а так кількість присутніх перевищила ту межу, коли товариство вже перестає триматися докупи і прагне розділитись на невеличкі групки. Тому Бренан почувався доволі комфортно, бо міг сам обирати, з ким йому спілкуватися, а з ким ні.

До того ж саме сьогодні Ґвен уперше його поцілувала. Хай і не по-справжньому, а просто, проголошуючи тост, легенько цмокнула Бренана в губи — та все одно це було надзвичайно приємно. Ще приємніше йому стало, коли Ґвен, у розмові з ґрафинею Ридихенською, двома її старшими доньками та ще кількома гостями, ніби ненароком назвала його своїм нареченим. Потім картинно схаменулася, стала пояснювати, що про весілля наразі не йдеться, це поки лише плани на майбутнє, однак справу було зроблено, і невдовзі серед усіх присутніх поширилася звістка про ці неформальні заручини. Бренан був радий, що Ґвен таки зважилася надати їхнім стосункам певної визначеності, і навіть у гадці не мав вимагати від неї більшого. Він розумів, що таке оголошення про наміри — це максимум, до чого вона зараз готова.