А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Яка так само як і я -
І любить, і кохає.
Якби мене хто запитав:
-Без кого жить не можу?
Я б відповів, що без людей
І без кохання тоже.
18.12 1978 р. 19.4.2007 р.
ТИ КАЖЕШ...
Ти кажеш, що мене не любиш,
Але я знаю, то - брехня!
Тоді чому кусаєш губки
Й мене гукаєш в гай щодня?..
16.7.2007 р.
ЯКЩО ВИ БЕЗРОБІТНІ?
Якщо в вас нема роботи? -
Запроси сусідку в гай,
І тоді роботи в тебе
Непочатий буде край.
Я роботи не боюсся,
Ну а раптом не прийдеш,
Що ж тоді робить прийдеться -
Бігти десь у Бангладеж?
19.9.1973 р.
ЇЇ ЛЮБОВ
Хлопцям я не відмовляю,
Будь то дядько, будь то дід,
Як два метри росту має,
І ще може так як слід.
Я дівчина - принципова:
Слів на вітер не трушу,
Тільки з тим хто більш заплатить -
Я розмову поведу.
Я з характером дівчина,
І хоч в мене є хандра,
Та, як в вас немає баксів? -
Не візьмете на 'ура!'
Що таке любов? - не знаю.
Та й навіщо все те знать?
Гроші маєш? - я кохаю,
А нема ? - ідіть... гулять!
На городі дядько косить
І показує п'ятак.
Якщо гарно він попросить -
Може дам йому і так...
24.7.2007 р.
РАЙ І ПЕКЛО
В тобі усе є: рай і пекло,
В тобі і зваба, і нектар,
І посмішка твоя, кохана,
Мене завжди кидає в жар.
Ти ніби вічний промінь Сонця,
Який виглядує з роси,
Та оцінить тебе не зможуть,
Поки не знімеш ти труси...
22.5.2008 р.
ЗАДУХА
Нарешті дощик змив задуху,
Повіяв свіжий вітерець,
І ось я з лісу мчусь щодуху
Твоїх торкнутися кілець.
20.7.2007 р.
БАЗАР
Я шукав подружку
Не один вже рік,
І знайшов, нарешті,
Як вишневий сік.
А привів додому
Ляльку ту руду,
Думав, що на радість,
Вийшло на біду.
Як зайде хто в хату -
Сяде на диван,
Вивалить з-під схованки
Весь свій 'чемодан'.
Що не можуть хлопці
Втримать олівця,
Бо у них, як глянуть -
Капає з кінця.
6.9.1961 р.
БІЛЯ ЛАВКИ
Йшов я з праці ледь живий
І зайшов до лавки,
Аж дивлюсь, іде дівча
Витріщило плавки.
Я як глянув й прикипів...
Що тут гріх таїти!
І дивлюсь на те дівча,
Мов коза на квіти.
А воно / хай Бог простить! / -
Стало на розпашку,
-Гарні ноги, хочеш мать?-
Закусон і пляшку.
7.10.1980 р.
НЕДОТЕПА
-Ой, ти любий недотепо,
Бодай ти сказився,
Цілий день дивлюсь на тебе,
Хоч би подивився.
Цілий день дивлюсь на тебе,
Підскубую брови,
Аби тільки ти до мене
Хоч промовив слово.
-Ой, дівчино, не обдуриш...
Ти про що гутариш?
Зачекаю поки всі вже
Гарбузи роздариш...
29.6.1981 р.
ПІДРОСТИ
Якби тобі було сімнадцять,
Або молодшим трохи я,
То, певен, що сьогодні б, люба,
Була б без сумніву моя.
І там, де журяться вербички,
Схилившись низько до води,
Я б оцінив твої косички,
А поки йди - та підрости.
15.1.1975 р.
НА ПОБАЧЕННІ
Запросив дівчину хлопець
На побачення в лісок,
Звідки птахи та козулі
Подавали голосок.
Посміхнулася дівчина:
-Я б осмілилась, Адам,
Але ж ти просить не вмієш,
А сама тобі не дам.
19.10.1989 р.
КОМА
В садку світились рясно роси,
А я на твій дивився носик.
Й хоч він похожий був на кому,
Та я на нього мав оскому.
І так хотів в садочку тому
На комі тій я збить оскому...
І, певно, був би збив оскому,
Але татусь гукнув додому.
31.4.1990 р.
НАТЯГНУТА СТРУНА
Відгуло моє вже літо,
Відгули мої вітри,
Жаль не стрілись ми з тобою
Як було по тридцять три.
То хоч дай сьогодні, люба,
Насолоджусь медом губ.,
Дай твоїм наніжусь тілом,
Чи можливо вже не люб?
Як на тебе я погляну,
Мов за обрії небес,
Що ще й досі сурмлять сурми,
Мов знайшов я сім чудес.
Що душа стає відразу,
Мов натягнута стріла,
І готова грати й грати,
Перейти на страницу: