А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Ти далеко не дурненька,
І далеко не свята,
А ведеш себе неначе
Як Свиридова коза.
Я як ти пробач,красуне,
Так собою б не пишавсь,
Бо судить про делікатність -
Може той, хто закохавсь
Бо, якщо краса порожня -
Де ні слів, ні доброти,
Це як сумочка дорожня
Із одної пустоти.
15.6.2007 р.
Я - МУЖИК
Я - мужик. Таким родився,
І не тим про це судить -
Хто кохати розучився,
Чи й зовсім не вмів любить.
Я - мужик і в цьому сутність
Всіх моїх уподобань,
А тому, давай кохана,
Без наказів і вмовлянь.
28.9.2007 р.
БАТЬКІВСЬКЕ СЕЛО
Іду по скошеному житі,
Куди не глянеш - неба синь,
І корови у чорних свитах
Скубуть травичку і полинь.
Іду. А в серці калатає:
Оце те батьківське село -
Яке завжди мене чекає,
Яке завжди мене тягло.
Іду, а з пам'яті, як птахи
Думки сполохані летять,
І десь над обрієм літають,
Щоб все забуте пригадать.
19.10.1995 р.
ХРАМ ВІКІВ
Світ переповнений звуками,
Таїною почуттів.
Я іду малий - великий
І шукаю Храм Віків.
Може в полі, може в лісі
Він сховавсь серед дібров,
Може десь в сільській хатині,
Де живе моя любов.
Хтось сміється, а хтось просить,
З лісу чути шум і крик,
То виманюють дівчаток
Хлопці в поле на шашлик.
4.12 2000 р.
МЕД І ЯД
Коли Боги жінок творили,
Щоб їх любили - все зробили.
Богам прийшлося многі літа
І днем і ніччю попотіти.
Та перше, ніж створити жінку -
Боги створили шоколадки,
Аби в тих щілинках і складках -
Замаскувать всі неполадки.
Щоб навіть мудрі козаки
Змогли повірить в казочки,
А щоб у нас був з ними лад -
Вони прикрили медом яд.
Отож, чим жінка чарівніша -
Тим меду й яду в неї більше,
Бо в тій неписаній красі -
Саме якраз й дефекти всі.
8.8.2000 р.
НЕ ЗРОЗУМІЛИЙ СВІТ
Чим більше на жінок дивлюся -
Тим менше вірю в світлість їх,
І в те, що є такі ще дури -
Яким не хочеться утіх.
Так як на мене, всі - гультяї,
Але про це чомусь мовчать,
Хоч мовчки всі очима лізуть
Туди, що й соромно сказать.
От цього я й не розумію,
Чому всі грішать і мовчать,
А чи не краще знять проблему,
Й як кажуть,- руки розв'язать.
Оцього я й не розумію,
І знать хотілося б мені:
Чому всі люди, вибачайте,
Не можуть жити без брехні?
І хай мені хто заперечить,
Що ваша жінка не така -
Тоді чому відкрила плечі
Аж від вушей і до пупка?..
І що ж воно виходить, люди,
Хотів би в вас я запитать:
Чому без чого жить не можем,
Про те соромимось сказать?
30.8.2007 р.
ПРИЦІЛЬНИЙ ПОСТРІЛ
Повірте, що земля іскриться
Там, де пройде оця жар-птиця,
Може вона й сама не знала -
Що поглядом своїм вбивала?
Я пам'ятаю ще той час
Як ти кружляла і співала,
І поглядом своїх очей
Нас всіх, як зайчиків стріляла.
21.12.2007 р.
ГІТАРА
Біля гаю в'ється річка,
На траві дівча лежить,
Як мені те напівголе,
Що без голок душу коле,
Як же хочеться схопить!..
Як би я до того жару,
Щоб погрітись,- притуливсь,
Щоб зіграть на тій гітарі
Вальс 'Бостон', як це колись.
26.6.1981 р.
ГРАЦІЯ
Ну не йде, пливе прохожа,
От уже де грація!
На спідниці квітнуть айстри,
На плечах - окація.
Руки в неї, ніби крила
А на ніжках - каблучки,
Що з усього побережжя
Мчать поглянуть 'дурачки'.
27.6.1981 р.
ПОЛУНИЦІ
Як би я хотів до тебе
Десь в гаю припастись,
І у квіточках шовкових
Хоч часок попастись...
Щоб зрівати поцілунки,
Ніби полуниці,
Гладить складочки шовкові
На твоїй спідниці...
28.6.1981 р.
ОРДЕН ЗА ВІДВАГУ
Як любов пропустиш - вік тобі тинятись
І не знати щастя й спокію, прости,
І підеш долизувать, що не долизали
Інші такі ж самі спритники, як ти.
Як своє упустиш - будеш побиратись
І стрибать, як злодій із садка в садок,
Перейти на страницу: