Дівчина, яку ти покинув

— У нас на руках є документальне підтвердження — щоденник сусідки мадам Лефевр, який дає підстави стверджувати, що портрет дружини художника було викрадено або ж силоміць привласнено німецьким комендантом, який на той час мешкав у їхній місцевості. Випадок, як бачимо, неординарний: зазвичай ми займаємося втратами, що сталися під час Другої світової війни, а цю картину було початково викрадено в Першу світову. Та все ж цей випадок підпадає під дію Гаазької конвенції.

— Чому ж тільки зараз? — питає вона. — Минуло майже сто років відтоді, як, за вашими словами, її було викрадено. От добре вийшло, правда, що тепер роботи месьє Лефевра коштують цілий статок? Так, панове?

— Вартість картини не є суттєвою в цій справі.

— Чудово. Якщо вартість не є суттєвою, я вам її компенсую. Просто зараз. Хочете, я заплачу вам ту суму, яку ми віддали за неї? Адже я й досі маю розписку. Ви згодні взяти цю суму і дати мені спокій?

У кімнаті настає тиша. Генрі простягає руку й торкається її плеча. Її пальці стискають ручку, побілілі від напруги.

— Я дозволю собі втрутитися, — рівно каже він. — Мета цієї зустрічі — запропонувати кілька варіантів розв’язання цієї проблеми і подивитися, чи є серед них такий, що задовольнить усіх.

Джейні Дікінсон пошепки обмінюється парою слів з Андре Лефевром. Вона завчено спокійна, як учителька початкової школи.

— Маю заявити, оскільки справа торкається родини Лефеврів, що єдиний варіант, який вони вважають прийнятним, — це повернення їхньої картини, — каже вона.

— Ось тільки це не їхня картина, — зауважує Лів.

— Згідно з Гаазькою конвенцією, вона належить їм, — спокійно відповідає жінка.

— Це повна маячня.

— Це закон.

Лів підіймає очі й зустрічає напружений погляд Пола. Вираз його обличчя анітрохи не змінюється, хіба що в очах угадується натяк на каяття. За що? За оте горлання одне на одного над лакованим обіднім столом? За вкрадену ніч? За вкрадену картину? Вона не знає.

«Не дивися на мене», — подумки благає вона.

— Може… — починає Шон Флагерті. — Може, як каже Генрі, ми могли би принаймні окреслити кілька можливих рішень.

— Ви, звісно, можете їх окреслити, — іронічно каже Лів.

— Існує певна кількість подібних прецедентів. Одне з можливих рішень полягає в тому, що місіс Голстон має повне право погасити позов. Це означає, місіс Голстон, що ви сплачуєте родині Лефеврів вартість картини і залишаєте її собі.

Джейні Дікінсон навіть не підіймає очей від нотатника.

— Як я вже зазначила, родина не зацікавлена в грошах. Вони хочуть картину.

— О, звісно, — каже Лів. — Гадаєте, я ніколи в житті переговорів не вела? І не знаю, з чого все починається?

— Лів, — знов починає Генрі, — якщо ми можемо…

— Я чудово розумію, про що тут ідеться. «О ні, ми не хочемо ніяких грошей». Доки цифра не сягає розміру лотерейного виграшу. Після цього всім якось вдається переступити через свої ображені почуття.