Дівчина, яку ти покинув

Наступні два дні Лів проживає немов у півсні. Її голова шумить, серце б’ється, мов скажене. Вона відвідує дантиста, купує хліб і молоко, вчасно здає виконані замовлення, носить Френ кухлі чаю і повертається з ними назад, коли та скаржиться, що Лів забула покласти цукор. Усе це вона робить автоматично, майже не помічаючи. Усі її думки — про Пола, про його поцілунок, про їхню випадкову першу зустріч, незвичну щедрість, з якою він запропонував їй допомогу. Невже він планував це з самого початку? З огляду на вартість картини, чи не стала вона жертвою складної оборудки? Вона набирає в Гуглі ім’я Пола Маккаферті й читає характеристики його роботи в Департаменті культурних цінностей поліції Нью-Йорка, про його «блискучий розум криміналіста», його «стратегічне мислення». Від її колишніх уявлень про Пола не лишається ані сліду. Думки хаотично вирують у її голові, ведучи до нових, жахливих наслідків. Двічі від цих думок їй робилося так зле, що доводилося встати з-за столу і вмитися холодною водою, після чого вона деякий час стояла, притулившись обличчям до холодних керамічних плит вбиральні.

Минулого листопада ТПП допомогли повернути родині російських євреїв невеличку картину Сезанна. Вартість полотна оцінювалася близько п’ятнадцяти мільйонів фунтів стерлінгів. Як було зазначено на сайті ТПП у розділі «Про нас», працюють вони на комісійних засадах.

Він тричі надсилає їй повідомлення: «Ми можемо поговорити? Знаю, це важко, але будь ласка — ми можемо хоча б обговорити це?» Він такий розважливий на словах. Наче й справді вартий довіри. Лів спить уривками і змушує себе їсти.

За всім цим спостерігає Мо і цього разу нічого не каже.

Лів бігає. Щоранку, іноді й увечері також. Біг замінив їй думки, їжу, іноді навіть сон. Вона бігає, доки не відчує, що ноги вогнем горять, а легені готові от-от вибухнути. Вона знаходить нові маршрути для бігу: глухими закутками Сазерку[58], через міст — до яскраво освітлених відкритих галерей Сіті, ухиляючись на ходу від банкірів у ділових костюмах і секретарок, що розносять каву.

У п’ятницю о шостій вона вирушає на чергову пробіжку. Надворі стоїть свіжий погожий вечір, коли весь Лондон виглядає наче декорація до якого-небудь романтичного фільму. Дихання парою злітає з губ, і вона низько натягує вовняну шапочку, яку згодом скине незадовго до мосту Ватерлоо. Удалині, біля самого обрію, виблискує вогнями «квадратна миля»[59], повзуть уздовж дамби автобуси, шумлять вулиці. Вона вдягає навушники свого айпода, зачиняє двері будинку, ховає ключі в кишеню шортів і пускається бігти. Безперестанний оглушливий ритм танцювальної музики повністю затоплює її свідомість, не полишаючи місця для думок.