Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Як може йтися про те, щоб проникнути всередину та, потім, повернутися назовні? Коли Ґьоте висловлюється у такий спосіб, він має на думці не рух експериментального пізнання, який відштовхується від зовнішнього феномену задля відкриття щось на кшталт внутрішнього механізму, здатного пояснити феномен, а рух інтуїтивного пізнання, який вловлює ґенезу, зростання, phusis у грецькому сенсі, формотворчий порив, nisus formativus[873], що рухається зсередини назовні. Форма не є Gestalt — нерухома конфігурація, вона є Bildung — формування, зростання. Ґьоте розповідає, що йому сподобалося у «Критиці здатності судження» Канта саме присутня тут аналогія між життям мистецтва та життям природи, «притаманний обом спосіб дії зсередини назовні»[874]. Є щось берґсонівське у цій теорії живої інтуїції природи, «що її можна досягнути лише залишаючись собою, будучи рухливим і гнучким»[875]. Науковий метод Ґьоте полягає в уважному сприйнятті руху формотворення[876]. Це, насамперед, якась морфологія. Потрібно бути дуже уважним до кожної окремої форми та спостерігати її протягом тривалого часу. Потім потрібно намагатися сприймати форми в їхньому зв’язку з іншими формами, виділяти, таким чином, зчеплення, якусь послідовність, у яку вони генетично організовуються, бачити форми в їхній метаморфозі, їхнє народження одна з одної, та, зокрема, що є найбільш важливим для Ґьоте, відкривати просту та фундаментальну форму, Unform, на основі якої розвивається серія трансформацій. Саме у такий спосіб відкриватимуть, що формування рослини, насправді, є метаморфозою листка, що утворення кісток черепа є метаморфозою хребта, що утворення кольорів є метаморфозою світла, яке контактує із темрявою за посередництва непрозорого середовища. Феномен, що є основою процесу метаморфози, Ґьоте називає Urphänomen, первісний феномен, адже немає нічого, окрім нього, у феноменах, що постають перед нами, та, водночас, відштовхуючись від нього, можна висвітлити будь-який найбанальніший випадок нашого повсякденного досвіду[877]. Завдяки цьому методу Ґьоте сподівається відкрити якийсь ідеальний прототип, наприклад, якусь первісну рослину, відштовхуючись від якої можна сконструювати усі можливі рослини[878]. Чуттєве сприйняття природи перетворюється, таким чином, на інтелектуальне сприйняття, що відкриває первісний феномен, який сприймають у чуттєвому феномені. Як каже Ґьоте у передмові до «Теорії кольорів», уважно дивитися на світ вже означає будувати теорію[879]. «Блакитний колір неба відкриває нам фундаментальний закон хроматики. Марно шукати за феноменами. Вони і є теорією»[880].