Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Швидко відриваючись від поверхні землі, я підношу мої ідеї до усіх природних істот, до універсальної системи речей, до універсального буття, яке охоплює усе. Тоді, загубившись розумом у цій безмежності, я не думаю, не розмірковую, не філософую, із якимсь особливим задоволенням я відчуваю себе придавленим вагою цього всесвіту […], подумки я хотів би загубитися у просторі, моєму серцю, затиснутому між істотами, стає надто тісно, я задихаюся у всесвіті, я хотів би злетіти у безконечність. Я думаю, що якби я відкрив усі загадки природи, то відчув би менше захоплення аніж цей задушливий екстаз, якому мій розум віддається без усякої міри та який, у бурхливості мого захоплення, змушував мене неодноразово кричати: О велике Буття! О велике Буття! І я був не в змозі сказати чи подумати ще щось[908].
Я відчуваю екстаз, невисловлюване бажання розчинитися, так би мовити, у системі істот, ототожнитись з усією природою.
[Той, хто споглядає] щось знає та відчуває, лише перебуваючи у цілому[909].
Тут стає очевидним подолання інтересу до таємниць природи на користь афективного досвіду, що захоплює кожну істоту й полягає у відчутті себе частиною Цілого. Цей життєвий досвід буде однією з головних складових феномену, який ми наразі досліджуємо. Уже в 1777 році Штольберґ говорить про необхідність подібної афективної настанови, яку він називав «повнотою серця» (Fülle des Herzens[910]). Це не виключає, між іншим, існування цілковито ясних та раціональних настанов. Обидві співіснують, наприклад, у Ґьоте. Сам Кант без вагань говорив про «священний трепіт», що його потрібно відчувати у присутності Природи, та про «завжди нові захоплення й повагу», що їх відчувають, споглядаючи зоряне небо. Можна сказати, що від Шеллінґа до Гайдеґера, включаючи Ніцше, цей досвід, супроводжуваний тривогою чи жахом, або задоволенням чи зачаруванням, стане складовою частиною деяких напрямів філософії.
2. Ізіда Плутарха та Прокла
До цього моменту ми не згадували про два античні тексти, що стосуються Ізіди, один із яких належить Плутарху, інший — Проклу. Трактат Плутарха «Ізіда та Озіріс» присвячено філософській та алегоричній інтерпретації єгипетської міфології. Для Плутарха справді існує якась філософія єгиптян, розчинена у міфах та розповідях, які дають змогу лише поглянути на істину. Цю думку навіюють, каже він, сфінкси, які розміщені біля входу до святилищ та символізують загадкову мудрість. «Загадкову мудрість» можна побачити, каже він, прочитавши, наприклад, надпис на статуї Нейт, шанованого у Саїсі божества, що уподібнювалося грецькій Афіні та Ізіді:
У Саїсі на статуї сидячої Афіни, яку вони ототожнюють з Ізідою, є такий надпис: «Я є всім, що було, є та буде, а моє покривало (peplos)[911] ще не піднімав жоден смертний»[912].
Текст надпису знову зустрічається кількома століттями пізніше у Прокла, який коментує «Тімей» Платона, 21 е. Цього разу йдеться про надпис у святилищі богині і Прокл надає йому більш розвиненої форми:
«Те, що є, те, що буде, те, що було — це я. Ніхто не піднімав моєї туніки (chitôn). Породжений мною плід — це сонце [=Гор]»[913].
Як зазначає Джон Ґвін Ґріфіц у своєму коментарі до трактату Плутарха «Ізіда та Озіріс», формула «Я є тим, що є, було і буде» є претензією на універсальну владу, яка, зазвичай, належить Атуму та Ра, та нагадує слова Сета, сказані Гору: «Я є Вчора, Я є Сьогодні, Я є Завтра, якого ще немає»[914]. Потенційно та віртуально Ізіда є усім. Натяк Прокла на Гора та туніку, яка не була знята, вказує, що Ізіда постає тут як діва-матір. В очах Плутарха Ізіда є жіночим аспектом природи. Адже Логос підводить її до набуття усіх форм та усіх образів[915]. Цілком можливо, що говорячи про покривало Ізіди, Плутарх мав на думці таємниці природи. Водночас, прямо про це не сказано.
Ця неможливість зняти з Ізіди покривало, а також той факт, що вона самотужки народила Сонце, натякають на непорочність богині. Водночас потрібно зазначити, що в античності існував також протилежний мотив, коли туніку знімала із себе сама богиня. Франсуаза Дюнан нагадала, що існують греко-єгипетські керамічні вироби, що зображують богиню, яка двома руками піднімає свій одяг[916], із короною Ізіди на голові. Цей жест є жестом Баубо, до якої ми ще повернемося[917], до нього вдавалися жінки під час свят в Бубастісі (Бастеті) на честь богині Бастет (яку Геродот ототожнював із Артемідою)[918]. Франсуаза Дюнан робить висновок, що таке уявлення про Ізіду є уявленням про Ізіду-Бубастіс, богиню плодючості. Між іншим, магічний папірус містить натяк на покривало Ізіди. Щоб дізнатися, чи мали любовні чари належний наслідок, потрібно прочитати наступну молитву: «Ізіда, непорочна діво, дай мені знак, який повідомить про звершення, зніми своє священне покривало»[919].
908
Свій лист Мальзербу Ж.-Ж. Руссо цитує в «Сповіді» (Rousseau J.-J. Les confessions. — P., 1998. — P. 407—408; курсив мій — П.А.). Див. текст Гьольдерліна, що цитується вище, параграф 8, с. 116.
909
Rousseau J.-J. Rêveries du promeneur solitaire, Septième Promenade. — Paris, 1964. — P. 126—129.
910
Stolberg-Stolberg F.L. Fülle des Herzens // Deutsches Muséum (Juli 1777), цит. b: Gode von Aesch A.G.F. Natural Science in German Romanticism. — New York, 1941. — P. 125, n. 11.
911
Peplos — це шматок тканини, якою жінки обгорталися поверх плаття, а отже покривало на кшталт покривала Афіни, яке афінські жінки ткали для панафінейської процесії; це дає підстави припустити, що Плутарх є безперечно менш «автентичний», аніж Прокл (Harrauer С. «Ich bin was da ist…» Die Göttin von Sais und ihre Deutung von Plutarchus bis in die Goethes Zeit // Sphairos, Wiener Studien. — Bd. 107—108, Hans Schwab zum 70. Geburtstag gewidmet. — T. I. — Wien, 1994—1995. — S. 340—341.
912
Плутарх, Ізіда та Озіріс, 9, 354 с. Про богиню Нейт див.: El-Sayed R. La déesse Neith de Sais. — Le Caire, 1982. Про текст Плутарха див.: Harrauer С. «Ich bin was da ist…» Die Gôttin von Sais… — S. 337—355; Griffiths J.G. Plutarch. De Iside et Osiride. — University of Wales Press, 1970. — P. 283; Hani J. La religion égyptienne chez Plutarque. — Paris, 1976. Див. також Assmann J. Moïse l'Egyptien. — Paris, 2001. — P. 207. Нейт ототожнює з Афіною Геродот (Історія, II, 28 і 59) та Платон (Тімей 21 е).
913
Прокл, Коментар на Тімей / Bd. І, S. 98 Diehl; T. І, р. 140 Festugière (див. примітку Фестюжьєра). У Плутарха та у Прокла віднаходимо класичну форму самопрезентації божества в аретології: «Я є те чи те», див.: Weinreich О. Ausgewählte Schriften / Hrsg. von G. Wille. — Bd. I. — Amsterdam, 1969. — S. 442—461).
914
Griffiths J.C. Plutarch. De Iside et Osiride… — P. 284, де можна знайти бібліографію. Як зазначає А.-Ж. Фестюжьєр (у вид. Прокл, Коментар на Тімей / T. І, р. 140 Festugière) формула «те, що було, є і буде» здається вказує на уподібнення Ізіди Айону, Вічності. Він порівнює вираз із тим, що вживається у елевсинських надписах-присвятах (див.: Dittenberger W. Sylloge Inscriptionum Graecarum. — Leipzig, 1915—1924). Але ця присвята говорить лише, що Айон залишається тим, ким він є, був та буде, а отже йдеться не зовсім про те саме. Див.: Rundle Clark R.T. Myth and Symbol in Ancient Egypt. — London, 1978. — P. 157.
915
Плутарх, Ізіда і Озіріс, 53, 372 е.
916
Dunand F. Le culte d’Isis. — T. I. — P. 85.
917
Див. нижче, параграф 22, c. 379—386.
918
Геродот, Історія, II, 59.
919
Preisendanz K. Papyri Grecae Magicae. Die griechischen Zauberpapyri. — Bd. І—II. — Leipzig-Berlin, 1928—1931; Betz H.D. The Greek Magical Papyri in Translation. — Chicago, 1986. — P. 285. Див.: Nock A. Coniectanea Neotestamentica, 1. — 1947. — P. 174. Чи є зв’язок між цим заклинанням та погрозами мага розголосити таємниці Ізіди у Ямвліха, Єгипетські містерії, VI, 5, 245, 16? Див. вище, параграф 7, с. 93—94.