Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

«Є щось, що приховується за цим». Саме у цьому полягає помилка експериментаторів і символістів. Перші вдаються до герменевтики природи, намагаючись відкрити те, що приховується за явищами. Другі також вдаються до герменевтики, цього разу, герменевтики міфу, намагаючись з’ясувати прихований сенс міфічних образів, відкриваючи за міфами історичний, індуський чи єгипетський, задній план.

Не потрібно дивуватися цьому несподіваному зближенню вчених експериментаторів та інтерпретаторів міфології. Згадаємо, що у Порфирія Природа загортається як у живі форми, так і у міфи. У обох випадках Ґьоте відмовляється розрізняти внутрішнє і зовнішнє, а також від намагань шукати за природною формою чи міфічним символом щось таке, що приховується. Від символістів та інтерпретаторів вислизає те, що є живим: «вільний простір» у випадку Генія, який розкриває статую Ізіди, «багатство світу» у випадку того, хто намагається історично пояснити міфи та символи. Вони вважають, що форми є прихованими і що потрібно знайти щось інше, приховане покривалом. Проте вони шукають за тим, що вважають покривалом, бо не розуміють, що все перебуває у них перед очима, що природа чи міфічна форма, яку вони бачать, має підставу у самій собі, що не потрібно намагатися зрозуміти її за допомогою якоїсь іншої речі. Це означає, що покривалом закриті їхні очі, а зовсім не Ізіда. Вона показує себе без жодних покривал. Вона повністю присутня у розкоші своєї видимості.

Перечитаємо тепер катрени, присвячені образу «Генія, що розкриває бюст Природи». Вони потребують пояснення один через одного. Наприклад, перший катрен попереджає хлопчика, який розкриває статую Ізіди, що він може бути нажаханий її страхітливим виглядом. Другий вірш використовує мотив смерті, що тяжіє над блюзнірським розкриванням, та запрошує хлопчика, якщо він хоче жити, повернутися й подивитися позаду себе, тобто, якщо пригадати картину, на гори та дерева, розміщені на задньому плані. Ми маємо, таким чином, справу із критикою традиційної інтерпретації розкривання статуї Ізіди-Артеміди. Природа є живою і рухливою, а зовсім не застиглою статуєю. Дослідження, яке претендує на розкриття таємниць природи шляхом експериментування досягає не живої природи, а чогось застиглого та нерухомого. Експериментатор, як каже Мефістофель учню, у своєму намаганні зрозуміти живе, позбавляє його духовного виміру та отримує лише якісь шматки[867]. Повернувшись, хлопчик побачить Природу, проте не у «застиглій» формі, а живу Природу, що перебуває у становленні. Природу потрібно шукати там, де вона є. І не потрібно шукати щось мертве за межами живої видимості.