Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Пане Волш, пані… Дозвольте висловити моє щире захоплення вами. У наш час рідко зустрінеш таких добрих і безкорисливих людей.
Перш ніж піти, вуйко Ховрань особисто перевірив, що всі віконниці міцно зачинені, подивився, чи справді чисту білизну постелила служниця, а потім стояв у коридорі, поки не переконався, що Кейт як слід замкнув на засув зовнішні двері. І лише тоді, ще раз побажавши на добраніч, пішов до себе.
Повернувшись до кімнати, Кейт побачив, що сестра гарячково порпається в його речах.
— Не можу знайти сигарети, — поскаржилася вона. — Де ти їх сховав?
— Та он вони. Просто в тебе під рукою.
— Ага, справді.
Джейн відкрила пачку і взяла одну сигарету.
— Ти теж будеш? — запитала вона.
Кейт мало не кивнув, проте наступної миті подумав, що, крім цієї, в нього лишилося тільки дві пачки, сховані на дні валізи, а до ібрійської столиці вони прибудуть не раніше ніж за десять днів, та й там невідь скільки чекатимуть на зустріч із Флавіаном…
— Ні, не хочу.
— Хочеш, але заощаджуєш, — заперечила Джейн, відчувши його вагання. — Цілої сигарети мені буде забагато. Залишу тобі половину. Не погребуєш?
— Про що мова!
Кейт сходив до столу й повернувся з невисоким келихом, звідки пив вино сотник Котятко. Поставив його на тумбу і пояснив:
— Це замість попільнички.
Джейн розкурила сигарету, зробила лише три затяжки й передала її братові.
— З мене досить. Уже паморочиться в голові.
Кейт узяв сигарету, присів поруч із сестрою на край ліжка і мовчки став курити. Джейн клацнула запальничкою й кілька секунд зосереджено дивилася гострий язичок на полум’я. Потім загасила її й повільно мовила:
— А в тебе залізні нерви, Кейте.
— Аж ніяк, — похитав він головою. — Просто я був надто наляканий, щоб нервувати.
Джейн кволо всміхнулася:
— А я так злякалася, що геть втратила розум. Коли прокинулась і побачила того типа, мене наче паралізувало.
— Воно й на краще, — зауважив Кейт. — Якби ми обоє стали діяти, то тільки б завадили одне одному.
— Може, й так… Дай ще раз, — вона взяла сигарету, затяглася й одразу повернула її. — Це жорстокий світ.
— Це середньовічний світ, — уточнив Кейт. — Він жорстокий за визначенням.
— Але він простіший, ніж наш. І люди тут простіші. Щиріші, відвертіші — і чесніші. Адже сотник знав, що післязавтра… тобто вже завтра ми відпливаємо до Ібрії. Він міг промовчати про винагороду, а після нашого від’їзду спокійнісінько забрати її собі. Я розумію, що Котятко чоловік не бідний, ще й військовий командир — сотник, капітан. Та навряд чи за місяць служби він заробляє тридцять златих.
— Думаю, що й за два місяці не заробляє, — припустив Кейт.
— А вуйко Ховрань, — продовжувала Джейн. — Він прихильний до нас не лише тому, що ми вигідні клієнти і гарно платимо. Просто ми йому сподобались — от і все. Елішка також мила з нами не через щедрі чайові.
„Особливо вона мила з тобою,“ — подумалося Кейтові.
— Котятко належить до шляхти, — сказав він. — А вуйко Ховрань — типовий представник третього стану — по-нашому, середнього класу. Це люди респектабельні, забезпечені, мають вагу в суспільстві, для них честь і гідність — не порожній звук. Ти ще не стикалася зі справжньою голотою… втім, ні, таки стикалася. Я певен, що Рудий Кнур — виходець з низів, він нітрохи не схожий на шляхетного розбійника.
Джейн здригнулася.
— Гадаєш, уся біднота тут така?
— Я цього не казав. Проте можеш не сумніватися, що в бідних кварталах ми спіткали б чимало рудих кнурів, ладних порішити нас хоча б через наше дороге вбрання. І далеко не всі вони злочинці — а просто злидарі, що ледь перебиваються з хліба на воду, озлоблені на весь світ, а надто ж на людей, що живуть краще за них.
— А хіба слуги не з бідняків?
— Зважаючи які слуги. Домашня й особиста прислуга — це окрема каста. У феодальному суспільстві до таких слуг ставляться радше як до молодших членів родини, оскільки від них залежить не лише добробут, а часом і життя хазяїв. Буває, що слуги і є родичами — як от Елішка… — Кейт докурив сигарету до самісінького фільтру й роздавив недопалок об стінку келиха. — Ну то що, лягаймо?
— Та мабуть, — погодилася сестра. — Тільки не гаси свічки. Хай буде задушливо, але не так страшно.
Кейт сходив за перегородку, витрусив попіл та недопалок у відерце для сміття і вимив келиха. Коли він повернувся, Джейн уже була в ліжку — проте не лежала, а сиділа, мерзлякувато обхопивши плечі руками. Вона здавалася такою слабкою, беззахисною, вразливою…