Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Запитання, яке висіло на язиці в нього вже кілька тижнів, і тепер не злетіло з вуст. А годилося б. Віктор сам не розумів, чому досі не спитав про це, хоч і Наталчина відповідь не викликала у нього сумніву. Здавалося, між ними й так усе було зрозуміло. А спитати хотілося, чи не бажала б вона… Словом, як не спитай — суть одна й та сама. Минулого разу думав спитати, чи не бажала б вона завжди бути разом з ним. Ще перед цим — тоді у нього зовсім запаморочилося в голові — чи не могла б вона з ним переспати. Отак і запитав би — і пояснив би, що сходить з глузду, дивлячись на її форми. Це було би навіть оригінально. Не вдалося. Чомусь останнього моменту зупинився. Чому? Вона б почервоніла, подихала глибоко і сказала — «так». І він би залишився ще тоді. Цього не сталося. У нього самого не викликало сумніву, що стосунки ці серйозні. Але… Що це за «але» й чи є воно взагалі? Наче не вистачало чогось логічного… Відвертості? Між ними існує повна довіра. Ліжка, сексу? Можливо. Але принаймні бажання з обох боків аж ніяк не бракувало. Він не пропонував. А Наталка — не могла ж вона сама на нього кидатися. Можливо, у цьому й суть? Наче, ні. Іноді йому здавалося, що вони просто ще не притерлися, не звикли одне до одного. Ще трошки часу, й можна буде вважатися зовсім своїми.
Тоді це станеться завтра. До біса справи. Вона здивується його незапланованому приїзду і, звісно, зрадіє. Усе стане на місця. Відчуття, що власне життя ще можна врятувати, було надзвичайно гострим. Ще б… Зациклившись на Зоряні, зробивши з неї якогось ідола, він мало не загубив його. Щастя, що в тій нещасній Завадівці існувала напіврозвалена зупинка, а сільська медичка Наталка затрималася допізна біля якогось слабого. А він напакувався усякою всячиною і кружляв об’їзними шляхами. Ось вона, доля. Яким непередбаченим іноді буває життя.
Несподівано схотілося розвернутися просто тут, на місці, й повернутися назад. Але він стримався. Віктор згадав, що запросив Наталку до себе. Нехай уже все відбудеться там. Весь завтрашній день він присвятить наведенню порядку й тоді… Хто ж це казав? «Станеться все так, як і має бути, навіть якщо відбудеться навпаки». Чому і звідки пригадалася йому оця невідомо чия надто мудра фраза? Настільки замудра, що важко зрозуміти істинне значення.
Коли «Рено» загальмував біля синьої огорожі, в хаті світилося лише одне віконце. Очевидно, там уже лягали. Кавказець загавкав, відв'язаний на ніч.
— Петро! Петро! — кілька разів гукнув Віктор.
Нарешті двері відчинилися, і на ганок вийшов господар у самій сорочці, що прикривала труси.
— О… ти ще пізніше не міг приїхати? — Візит не викликав у Франкенштейна особливих радощів. — Не знаєш, о якій у мене робота припиняється? А чого це ти такий щасливий?
— Петю, позич молотка здорового, — усміхаючись, попросив Віктор.
— Навіщо? — незворушно запитав той, киваючи головою на «Рено». — Для неї? Віджени назад, там під прес візьмуть, недорого. Ефект досягається за десять секунд, а молотком — тут добу старатися. Понаганяють усякого дрантя, розвалюх, потім ходять по ночах молотки клянчать…
Відчинивши гараж, Франкенштейн вказав рукою на важкий молоток, що валявся в кутку на підлозі.
— Ти більший мав, — нагадав Віктор.
— Та то вже кувалда! — вигукнув Петро. — Її експлуатація дорожче коштуватиме. Он, бери, якщо піднімеш. На хрена тобі?
— Хату поприбирати, — весело відповів Віктор.
— А, ну твою розвалюху хіба що цим прибирати, — по своєму зрозумів Франкенштейн. — Їздять тут, іномарки круті стосами женуть, бабло зашибають, а живуть у землянках… Давно пора.
— Ти правий, — погодився Віктор. — Бувай, завтра віддам.
— Дивись, грижу не зароби, десантуро… — Чулося навздогін. — На, в целофан замотай! Машина-то делікатна…
Франкенштейн старався даремно. Настрій нічного візитера сьогодні не можна було зіпсувати нічим.
Відімкнувши хату, Віктор притулив молота ручкою до канапи й напився води, а потім запалив цигарку й почав готувати каву. Яке спання, коли тут заварюються такі кардинальні справи? «Не відкладай на завтра те, що можна розбити сьогодні», — витлумачив він по-своєму народну мудрість і вирішив вдатися до прибирання просто зараз. Саме прибиранням слід було вважати цю процедуру. Прибиранням барлоги від усякого непотребу, щоб мати змогу привести сюди Наталку. Свою Наталю. Отож, прибиранням і нічим іншим. Звісно, вони не житимуть тут. Тим паче, в неї більша хата і хвора мати. Але зараз це його житло і куди ж іще її запрошувати, як не сюди?