Щоденник Майдану та війни

Вільнюський аеропорт особливо великим не назвеш — у країні населення не набагато більше, ніж у Києві. Але важливість кожного метра вільного простору там розуміють. І розуміють важливість першої-ліпшої можливості розпові­сти усім, що прилітають і відлітають, про себе, про свою державу та її досягнення.

Набагато частіше я буваю в аеропорту Бориспіль, де в терміналі Д відкритого, «публічного» простору, мабуть, більше, ніж у всіх аеропортах трьох балтійських держав разом узятих. Дискусії про використання цього простору час від часу потрапляють до інтернету й на сторінки друкованих видань, але завжди мова йде про сервіс і про недо­отримані комерційні вигоди. Ніколи я ще на своїй пам’яті не пригадую дискусії про розумне використання нехай навіть тимчасово, але вільного «публічного» простору! І мову тут можна вести не тільки про Бориспіль, а й про інші аеропорти й вокзали України. Державі, різним відом­ствам і міністерствам «належать» сотні тисяч квадратних метрів стін, уздовж яких щодня проходять і проїжджають мільйони громадян України та гостей нашої держави. Якщо в метро ці стіни ще сяк-так використовуються для комерційної, а іноді навіть і для соціальної реклами, то стіни і багато простору аеропортів своєю стерильною білизною скоріше відображають плачевний стан нашої економіки, ніж креативні таланти державних менеджерів, які відповідають за ці простори.

Головний аеропорт Нідерландів «Схіпол» у зоні ви­льоту зустрічає вас не тільки традиційними міжнародними магазинами «д’юті-фрі», а й магазинами, в яких продається тільки те, що виробляється в Голландії: від сирів і цукерок до цибулин тюльпанів і голландської кераміки. Там же, в цьому аеропорту, є свій «музейний куточок», в якому виставляються для загального й безкоштовного огляду шедеври голландського живопису, надані то одним, то іншим державним музеєм. Крім «музейного куточка», в аеропорту проходять регулярно і виставки сучасної голландської фотографії. Усе це дає можливість багатьом транзитним пасажирам, які просто пересідають в аеропорту з одного літака на інший, провести годину або дві в Голландії, не покидаючи території головних повітряних воріт Амстердама.

Виставки сучасної фотографії ви часто можете побачити і в менш іменитих аеропортах Німеччини, Австрії, Франції. Там, де розуміють, що простір має працювати: або на орендаря, або на країну, або на славу та рекламу цієї країни.

Може, новостворене Міністерство інформаційної політики, штат якого, як днями оголосили, складається всього лише з 29 осіб, розширить коло своїх інтересів аж до участі в поширенні позитивної інформації про Україну та її досягнення?! Я, звичайно, розумію, якщо мені скажуть, що з таким штатом міністерство не зможе справлятись і зі своїм вужчим списком обов’язків. І дійсно! Адже є інші міністерства, й у кожній галузі є напевно свої власні досягнення! І в кожного міністерства є власний відділ піару і зв’язків із громадські­стю! Як би нам усім разом спробувати переконати цих людей стати більш активними і більш інтерактивними в тому сенсі, щоб вони і між собою активно співпрацювали та спільно створювали позитивні публічні проекти — і виставкові, й інші, — пов’язані з результатами праці та творчості україн­ських громадян незалежно від галузі або сфери діяльності. Міністерству культури, я гадаю, було б організуватися легше, ніж іншим міністерствам: тут і творчі спілки під рукою, музеї, художники й фотографи зі світовими іменами. Треба тільки захотіти або не заважати тим, хто вже захотів. А ще краще — допомагати їм!