Щоденник Майдану та війни
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8192-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник Майдану та війни». Краткое содержание книги:
19 січня 2015 року. Як країні включити «уяву»?
Минулого тижня в аеропорту Вільнюса, коли я вже вийшов за межі шенгенського простору, отримавши про це відповідний штамп у паспорт, мене зустріла усміхнена дівчина і простягнула кольоровий рекламний аркуш. Зазвичай я чемно відмовляюся брати в руки будь-яку рекламну продукцію, але тут я вчинив інакше. Напевно, тому, що всі традиційні попередні аеропортівські процедури не зайняли зайвого часу і співробітники Вільнюського аеропорту зустрічали та проводжали мене тією ж привітною усмішкою. Вже дійшовши до магазину «Д’ютіфрі», я подивився на папірець у своїх руках, вважаючи, що там рекламується саме товар із цього магазину. На мій подив, рекламний аркуш виявився запрошенням піднятися на другий поверх і відвідати виставку досягнень Литви. Часу до вильоту залишалося достатньо, і я піднявся на другий поверх зони вильоту. Виставка виявилася «вибудуваною» в логічному порядку: від важкої та будівельної індустрії до легкої та харчової промисловості. Не встиг я підійти до виставкового стенду, присвяченого обробці металів, як приємний молодик запропонував мені безкоштовну каву. Кава в подяку за те, що я виявив інтерес до досягнень його країни. Так що далі я оцінював побачене з іще більш позитивними емоціями. Виставки зазвичай націлені на те, щоб інформувати, а ще краще — позитивно дивувати відвідувача. Мушу зізнатися, що в літак я дійсно сідав здивованим — завдяки цій виставці я дізнався, що поштові марки деяких держав, включаючи і такі екзотичні, як Острови Сант-Томе і Принсіпі або Індії, друкуються в Литві! І не тільки поштові марки, а й інші види захищеної поліграфічної продукції, аж до бланків паспортів інших держав.
Вільнюський аеропорт особливо великим не назвеш — у країні населення не набагато більше, ніж у Києві. Але важливість кожного метра вільного простору там розуміють. І розуміють важливість першої-ліпшої можливості розповісти усім, що прилітають і відлітають, про себе, про свою державу та її досягнення.
Набагато частіше я буваю в аеропорту Бориспіль, де в терміналі Д відкритого, «публічного» простору, мабуть, більше, ніж у всіх аеропортах трьох балтійських держав разом узятих. Дискусії про використання цього простору час від часу потрапляють до інтернету й на сторінки друкованих видань, але завжди мова йде про сервіс і про недоотримані комерційні вигоди. Ніколи я ще на своїй пам’яті не пригадую дискусії про розумне використання нехай навіть тимчасово, але вільного «публічного» простору! І мову тут можна вести не тільки про Бориспіль, а й про інші аеропорти й вокзали України. Державі, різним відомствам і міністерствам «належать» сотні тисяч квадратних метрів стін, уздовж яких щодня проходять і проїжджають мільйони громадян України та гостей нашої держави. Якщо в метро ці стіни ще сяк-так використовуються для комерційної, а іноді навіть і для соціальної реклами, то стіни і багато простору аеропортів своєю стерильною білизною скоріше відображають плачевний стан нашої економіки, ніж креативні таланти державних менеджерів, які відповідають за ці простори.
Головний аеропорт Нідерландів «Схіпол» у зоні вильоту зустрічає вас не тільки традиційними міжнародними магазинами «д’юті-фрі», а й магазинами, в яких продається тільки те, що виробляється в Голландії: від сирів і цукерок до цибулин тюльпанів і голландської кераміки. Там же, в цьому аеропорту, є свій «музейний куточок», в якому виставляються для загального й безкоштовного огляду шедеври голландського живопису, надані то одним, то іншим державним музеєм. Крім «музейного куточка», в аеропорту проходять регулярно і виставки сучасної голландської фотографії. Усе це дає можливість багатьом транзитним пасажирам, які просто пересідають в аеропорту з одного літака на інший, провести годину або дві в Голландії, не покидаючи території головних повітряних воріт Амстердама.
Виставки сучасної фотографії ви часто можете побачити і в менш іменитих аеропортах Німеччини, Австрії, Франції. Там, де розуміють, що простір має працювати: або на орендаря, або на країну, або на славу та рекламу цієї країни.
Може, новостворене Міністерство інформаційної політики, штат якого, як днями оголосили, складається всього лише з 29 осіб, розширить коло своїх інтересів аж до участі в поширенні позитивної інформації про Україну та її досягнення?! Я, звичайно, розумію, якщо мені скажуть, що з таким штатом міністерство не зможе справлятись і зі своїм вужчим списком обов’язків. І дійсно! Адже є інші міністерства, й у кожній галузі є напевно свої власні досягнення! І в кожного міністерства є власний відділ піару і зв’язків із громадськістю! Як би нам усім разом спробувати переконати цих людей стати більш активними і більш інтерактивними в тому сенсі, щоб вони і між собою активно співпрацювали та спільно створювали позитивні публічні проекти — і виставкові, й інші, — пов’язані з результатами праці та творчості українських громадян незалежно від галузі або сфери діяльності. Міністерству культури, я гадаю, було б організуватися легше, ніж іншим міністерствам: тут і творчі спілки під рукою, музеї, художники й фотографи зі світовими іменами. Треба тільки захотіти або не заважати тим, хто вже захотів. А ще краще — допомагати їм!