Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Припустімо, я підпишу ексклюзивний контракт на сім років.
Маккензі мав такий вигляд, наче у нього боліли зуби.
— Я все одно не можу цього зробити. Я втрачу свою роботу, а ти все одно повинен будеш виконувати умови контракту.
Джубал розмірковував над тим, щоб покликати Майка до екрана телефону та представити його. Та відразу ж відкинув цю думку. Маккензі керував програмами, які прокручували інтерв'ю з фальшивим «Людиною з Марса», і він також любив обманювати... Чи розігрувати. Чи він був чесним? Принаймні так Джубал про нього думав, — і просто не хотів вірити в те, що зараз сам себе обманює.
— Добре, Томе. Не буду заламувати тобі руки. Але ти знаєш обхідні шляхи довкола уряду краще, ніж я. Хто може подзвонити Дугласу, коли забажає, і при цьому дістатись до нього? Я не маю на увазі Сенфорта.
— Ніхто.
— Прокляття, та не може ж цей чоловік жити у вакуумі! Мусить бути хоча б десяток людей, які можуть подзвонити йому і від яких не відмахнуться секретарі.
— Хтось з його кабінету, припускаю. Але не всі з них.
— Я не знаю нікого з них — я так само не стежив за цим. Але я маю на увазі не політиків. Хто знає його так добре, що міг би подзвонити йому приватною лінією, щоб запросити пограти у покер?
— Гм... Ти ж не хочеш більшого? Що ж, є Джейк Алленбі. Не актор, інший Джейк Алленбі. Нафтовий.
— Зустрічався з ним. Я не сподобався йому. Він не сподобався мені. Знаю.
— У Дугласа немає дуже близьких друзів. Його дружина радше відраджує... Скажи, Джубале, а що ти знаєш про астрологію?
— Ніколи не мав нічого спільного з тим непотребом. Віддаю перевагу бренді.
— Що ж, це справа смаку. Але поглянь-но сюди, Джубале... Якщо ти хоч комусь скажеш, що це я тобі сказав — я переріжу твою брехливу горлянку одним з твоїх рукописів.
— Запам'ятав. Погоджуюся. Продовжуй.
— Що ж, Агнес Дуглас має справу з цим непотребом... І я знаю, звідки вона його бере. Її астролог може зателефонувати місіс Дуглас у будь-який час — і повір мені, місіс Дуглас може вплинути на Генерального Секретаря, коли сама захоче. Ти можеш подзвонити її астрологу... А решта — це вже твоя справа.
— Здається, я не згадував ніяких астрологів у своєму різдвяному списку, — відповів із сумнівом Джубал. — Як його звуть?
— Її. І тобі потрібно позолотити їй руку переконливими монетами. Її звуть мадам Олександра Везант, станція Вашингтон. В, Е, З, А, Н, Т.
— Записав, — радісно сказав Джубал. — Томе, ти зробив мені величезну послугу.
— Сподіваюся. Чи буде щось для мережі найближчим часом?
— Зачекай, — Джубал глянув на записку Міріам, яку вона поклала перед ним кілька хвилин тому. У ній було: «Ларрі говорить, що радіоприймач не передає сигнал, і він не знає, чому». Джубал продовжив:
— Точка прийому сигналу вийшла з ладу через несправність приймача, — і у мене немає нікого, хто б міг її полагодити.
— Я відправлю когось.
— Дякую. Ще раз — дякую.
Він вимкнувся, потім замовив міжміський дзвінок за вказаним ім'ям — і дав вказівки оператору використовувати шифрування, якщо той номер має обладнання прийняти такий дзвінок. Саме так і сталось, і це його не здивувало. Дуже швидко на екрані з'явилося величаве обличчя мадам Везант.
Він посміхнувся та вигукнув:
— Привіт, Рубі!
Здавалося, вона спершу здивувалася, а потім придивилася уважніше:
— Це ж треба — Док Гаршоу! Старий негіднику! Бог любить тебе; рада тебе бачити. Де ти переховувався?
— Саме так, Беккі, переховувався. Копи на хвості.
Беккі Віззі не запитала чому; вона відразу ж відповіла:
— Чим я можу допомогти? Тобі потрібні гроші?
— У мене вдосталь грошей, Беккі, але я тобі дякую. Гроші не допоможуть; я у серйознішій халепі, ніж та, — і не думаю, що будь-хто, окрім самого Генерального Секретаря, містера Дугласа, зможе мені допомогти. Мені потрібно з ним поговорити, і негайно. Зараз... І навіть іще скоріше.
Вона виглядала спантеличеною.
— Це нелегке завдання, доку.
— Беккі, я знаю, бо я вже тиждень намагаюся до нього додзвонитися... І все марно. Але не вплутуйся в це, Беккі... Тому що, дівчинко, у мене тут — просто пекельна спека. Я використав усі свої можливості; ймовірно, ти щось порадиш мені, — наприклад, телефонний номер, завдяки якому я зможу дістатись до нього. Але я не хочу вплутувати у це тебе особисто. Ти можеш постраждати, а я ніколи не зможу глянути в очі професору, — якщо коли-небудь ще його зустріну, земля йому пухом.