Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— г- Тоді поділімо їх інакше — на двох голих слідопитів і цих двох учених-оксфордців — і киньмо жереб.
— Мені гидкий оцей задавакуватий лицедій, — сказав я.
А моЖе, він здає своє діло, — заперечив Старий, однак у його словах бриніла непевність. — Та й ви самі гарний слідопит. Дід запевняє, що два інші — добрі провідники.
— Красненько дякую. Але дідько з вами: нехай буде жереб. Беріть соломинки.
Старий затис у кулаці дві соломинки.
— Хто витягне довшу — забирає Девіда Герріка і його прш £вля, — пояснив він. — А хто коротшу — двох голяків.
— Хочете потягти перший?..
Тягніть ви, — відповів Карл.
Я витяг Девіда Герріка й Абдуллу.
— Мені все ж дістався клятий трагік.
— А може, він чудовий провідник, — заспокійливо мовив Карл.
— Поміняємось?
— Ні. Та все ж він може виявитися справжньою знахідкою.
— А зараз розіграємо місця полювання. Хто витягне довшу соломинку, вибирає перший, — сказав Старий.
— Гаразд, тягніть.
Карл витяг коротшу соломинку.
То що ми беремо? — спитав я Старого.
Почались довгі переговори. Актор брехав, як він убив з півдесятка куду з різних засідок, або підкрадаючись через відкрите місце чи то виганяючи з кущів.
Врешті Старий сказав:
— Кажуть, тут десь є щось на взірець солонцю, куди антилопи приходять лизати сіль, і там їх убивають тисячами. А часом Навколо пагорба можна стріляти бідолашних тварин майже впритул. Якщо у вас міцне здоров'я, то можна «здряпуватись на скелі і стріляти їх звідти, коли вони виходять Жіпастись.
— Я вибираю солонець.
— Але стріляти тільки найбільших, — попередив Старий.
— Коли ж вирушаємо? — спитав Карл.
— На солонець треба виходити рано-вранці,— пояснював Старий. — Але приятель Хем може оглянути його й сьогодні ввечері. До нього п'ять миль дорогою, а далі вже доведеться йти пішки. Беріть машину й вирушайте перший. А ви, Карле, можете іти в пагорби будь-коли, хай тільки сонце сяде нижче й трохи спаде спека.
— А як мемсаїб? — спитав я. — їй теж їхати зі мною?
— Я б не радив, — серйозно відказав Старий. — Коли полюєте на куду, то чим менше людей, тим краще.
Того вечора М'Кола, Актор, Абдулла і я повернулися пізно, коли вже стало прохолодно, і підійшли до багаття вкрай схвильовані: грунт на солонці був поколупаний глибокими свіжими слідами, серед яких ми виявили сліди кількох великих самців куду. Там стояв гарний курінь для засідки, і я був певен, що вже наступного ранку вб'ю куду, як ото коли стріляв качок із гарного куреня, при багатьох підсадних та ще й у прохолодну погоду, знаючи, що качки неодмінно мають прилетіти.
— Гарна пастка. Звідси не вислизнеш. Аж соромно за таке полювання. А цей лицедій, — як там його дражнять? — Бут, Бер-рет, Мак Коллоф — одне слово, ви знаєте, кого я маю на увазі…
— Чарльз Лафтон, — підказав Старий, попахкуючи люлькою.
— О! О! Фред Астер, місцева і всесвітня знаменитість. То знайте — він неперевершений мастак. Повів нас просто на солонець. Відразу знайшов курінь і все інше. Миттю визначив напрямок вітру, підкинувши в повітря жменю пилюки. Він справжнє чудо. Видйо, їх навчав Бвана Сімба. Вважайте, Старий, що куду вже в нас. Головне — вибрати найбільших і не зіпсувати м'ясо. Завтра на цьому солонці я вб'ю вам аж двох куду. Любі мої земляки, я цілком задоволений.
— Чого це ви вже встигли лизнути?
— їй-богу, не мав у роті й крапельки. Покличте-но Герріка. Скажіть, що я беру його в фільм. У мене є для нього роль. Я дещо продумав по дорозі до табору. Може, ще нічого й не вийде, але сюжет мені подобається. Отелло, або Венеціанський Мавр, То як? Чудова думка! Оцей молодець, якого ми назвемо Отелло, закохується в дівчину, якої ніколи не було і яку ми назвемо Дездемоною. Подобається? Мене вже не один рік просять написати про них, але я поставив питання руба. Нехай він спершу вийде в люди й здобуде собі славу, сказав я їм. Як Гаррі Уїлс, чорт забирай! Пауліно побив його. Шаркі побив його. Демпсі побив Шаркї. Карнера нокаутував його. Байдуже, що ніхто не бачив удару. А де були ми з вами, Старий? А знаєте, Гаррі Греб номер.
— Ми саме заходили в містечко, — сказав Старий. — Хлопчаки кидали в вас усякий непотріб, і ми ніяк не могли збагнути чому.
— Пам'ятаю, — озвалася Мама. — Чому ви не поставили тоді перед ним питання руба, містере Джексон?
— Я був страшенно стомлений, — відповів Старий.
— Принаймні вигляд у тебе вже гордий, — мовила до мене Мама. — То що ми робитимемо з цим балакуном, містере Джексон?