Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
Перед нею була стайня з вивіскою: ДЕШЕВЕ ЛАГОДЖЕННЯ ЗБРУЇ. Вивіска на готелі обіцяла ЗАТИШНІ КІМНАТИ, ВИГІДНІ ЛІШКА. Навкруги розташувалося щонайменше п’ять салунів. Перед одним з них іржавий робот на рипучому гусеничному ходу вертів туди-сюди кулястою головою, транслюючи порожньому місту заклики з гучномовця у формі ріжка, що містився по центру його рудиментарного обличчя: Дівчатка, дівчатка, дівчатка! Є живі цяці, а є кіберки, та нема між ними різниці, ви її не помітите, вони покірно зроблять все, чого вам забагнеться, вони не знають слова «ні», вони дарують задоволення кожним своїм порухом! Дівчатка, дівчатка, дівчатка! Є живі цяці, а є кіберки, та нема між ними різниці, ви її не помітите, коли ловитимете кайф! Вони роблять те, чого бажаєте ви! Вони бажають того, чого бажаєте ви!
Поряд із Сюзанною йшла гарна біла молодичка з роздутим черевом, подряпаними ногами і чорним волоссям до плечей.
Вони якраз проходили повз фальшивий фасад салуну з пафосною вивіскою ФЕДІКСЬКИЙ ГУД-ТАЙМ САЛУН, БАР І ТАНЦ-ЕМПОРІУМ, на ній була вилиняла картата сукня, котра аж так підкреслювала фігуру цієї ось-ось породіллі, що виглядало це якимсь ледь не апокаліптичним вибриком. Гуарачі, в які вона була взута на замковій вежі, поступилися місцем стоптаним, обшарпаним чоботам. Обидві вони були взуті в чоботи, їхні підбори лунко рокотали по дерев’яному хіднику.
З чергового занехаяного бару далі по дорозі долинули рвані звуки якогось зухвалого рег-тайму,[82] і Сюзанні пригадався старий вірш.
А двійко хлопців у салуні «Маламут» затіяли стрільбу![83]
Вона не здивувалася, прочитавши на двостулкових дверцятах напис: СЕРВІСІВ САЛУН МАЛАМУТ.
Вона трохи стишила ходу, щоб кинути погляд поверх дверцят, які мали форму кажанячих крил, і побачила хромоване піаніно, яке грало саме собою, укриті пилом клавіші підскакували й падали, усього лише механічний мюзик-бокс, без сумніву, випущений безмежно популярним «Північним центром позитроніки» розважає порожнечу, якщо не рахувати мертвого робота та двох скелетів у дальньому кутку, зайнятих довершенням процесу власного розкладання — перетворенням себе з кістяків на пил.
Ще далі, наприкінці єдиної в цьому місті вулиці, забовваніла замкова стіна. Така висока і широка, що вона загородила собою ледь не все небо.
Раптом Сюзанна зацідила собі кулаком у скроню. Потім простягнула руки перед собою і клацнула пальцями.
— Що це ти таке робиш? — спитала Мія. — Прошу, скажи мені.
— Перевіряю, чи я насправді тут. Чи я реальна.
— Ти реально тут.
— Здається, так і є. Але яким чином?
Мія похитала головою, показуючи, що сама не знає. Якраз у цьому Сюзанна схильна була їй повірити. Від Детти теж не пролунало заперечень.
— Тут зовсім не так, як я очікувала, — сказала Сюзанна, озираючись навкруги. — Зовсім не такого я чекала.
— Ні? — перепитала її компаньйонка, і то без особливої зацікавленості. Мія рухалась тією незграбною, але на диво симпатичною качиною ходою, що, схоже, найкраще пасує жінкам на останній стадії вагітності. — А чого саме ти очікувала, Сюзанно?
— Гадаю, чогось більш середньовічного. Більш схожого на оце. — Махнула вона рукою в бік замку.
Мія знизала плечима, ніби кажучи: дарованому коневі зуби не лічать, а тоді спитала:
— А та, інша, з тобою? Ота нахаба?
Вона мала на увазі Детту. Звісно.
— Вона завжди зі мною. Вона така сама частка мене, як малюк — частка тебе.
Хоча Сюзанну не переставало мучити питання, яким це чином завагітніла саме Мія, якщо відтрахали саме її, Сюзанну.
— Свого я скоро народжу, — промовила Мія. — А тобі ж ніколи не позбутися тієї своєї частки?
— Я думала, що вже позбулася, — чесно відповіла їй Сюзанна. — Та вона повернулася. Гадаю, головно, щоб мати справу з тобою.
— Я її ненавиджу.
— Знаю.
Сюзанна знала й більше того. Мія також боялась Детти. Боялася її вельми сильно.
— Якщо вона встряватиме, нашій балачці кінець.
82
Популярний у 1897–1918 pp. жанр американської танцювальної музики з характерним синкопованим, «рваним» ритмом.
83
Фраза з вірша «Перестрілка в Дена Макгру» (1907) поета шотландського походження Роберта Вільяма Сервіса (1874–1958), якого прозвали «Канадським Кіплінгом» та «Бардом Юкону» (в стрілянині одне одного застрелили хазяїн салуну та золотошукач, чий мішечок із золотом дістався їхній спільній коханці); маламут — порода їздових собак на Алясці.