Щоденник моєї секретарки

— Пий! — промовила дружина вже владно і сама показала приклад.

Світло–кремова сметанка лікеру залишила слід на червоних губах, і Ірка підкреслено чуттєво облизала їх язиком.

— Ну, давайте! — Катерина випила й собі, а потім точнісінько повторила те, що зробила моя дружина.

Мабуть, реакція у мене була та іще, тому що жінки, подивившись на мене, розреготалися.

— Може, хтось пояснить мені, що тут відбувається?

— Думаєш, варто? — Ірка запитально звели брови до моєї заступниці.

Сапула замислено глянула у стелю.

— Не знаю… Думаю, так.

— Ну тоді сама й поясни.

Катерина розвернулася до мене, демонструючи своє шикарне декольте:

— Сергію Миколайовичу, ми сьогодні нарешті виконали ваше розпорядження.

— Точно, — підтвердила зі свого місця Ірка.

— Дякую. Молодці, — хитрі фізіономії моїх жінок демонстрували задоволення від затягування інтриги. — А яке саме розпорядження?

— Ми були у нотаріуса і зробили договір про розподіл спільного майна. Вам треба тільки заїхати та поставити підпис.

— Тепер ти можеш бути депутатом, — додала Ірка.

Що ж. Як не хворіла, а добре померла. Нехай через скандали, але справу зроблено. А хіба ж без скандалів жінки вміють працювати?

— Зрозуміло, — я підвівся і пересів до себе за стіл. — І на радостях вирішили набухатися.

— Набухатися… Фі, як грубо! — Ірка теж підвелася. — Ми просто відсвяткували той факт, що у тебе слухняна дружина і не менш слухняна заступниця. Хіба не варто?

— Варто.

— Ну от, бачиш. Але мені пора вже бігти. Котику, а ти що, мене не поцілуєш?

Я приречено вийшов з–за столу.

Спочатку я цьомнув парфуми, що струмилися з дружининої шкіри, а потім із подивом побачив, як вона цілується із Сапулою. Ні, все–таки жінки — дивні створіння.

Провівши Ірку і посадовивши її до машини, я повернувся до кабінету. На столі вже було порожньо, спритна секретарка витирала ганчіркою сліди на блискучій поверхні. Можна братися до роботи. Я всівся у своє крісло та відкрив щоденник.

— Ко–отику! Ти що, мене не поцілуєш?

От зараза! Біля дверей замість секретарки вже стояла Сапула і, засунувши пальчика у рота, досить схоже пародіювала капризний тон моєї дружини. Певно, ховалася у приймальні, поки дівчина прибирала, і от тепер дражниться.

— Ну, ко–отику!

— Добре, сама напросилася!

Я повільно відсунув щоденник та підвівся. Катька дивилася з викликом, не витягаючи пальця з рота. Так само повільно я наблизився до неї і взявся рукою за пишне волосся. Великий жмут у руці не завдає болю, якщо, звісно, не смикати. Я не смикав, але тримав міцно. Обернувши таким чином обличчя до себе, я увіп’явся у розтулені, вологі і ледь солодкуваті від лікеру жіночі губи. Катерина відповіла пристрасно, і за якийсь час нам забракло подиху. Вона спробувала відвернути обличчя, однак я не випускав.

— Боляче! — крізь поцілунок промовила Сапула.

— Не бреши, — я відхилився назад і зазирнув їй у очі.