Щоденник моєї секретарки
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-1515-30-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
Так ми дивилися одне на одного кілька секунд, а потім я стиснув руку сильніше і сказав:
— Роздягайся!
— Ти що! Двері ж відкриті.
— Кажу, роздягайся!
Я стиснув волосся сильніше.
— Це насильство.
— Навіть не сумнівайся.
— В приймальні ж усе чутно!
— А ти не кричи.
Не знаю, чи то від тиску, а чи за власним бажанням, але врешті Катерина здалася.
— Зараз. Зараз, — вона взялася слухняно розстібати гудзики. — Тільки не тягни так.
Я трошки послабив хват.
Досить швидко блузка опинилася на підлозі і я наказав:
— Далі.
— Давай, ти, — сіпнулася Катька.
— Я сказав, далі, — рука знову стиснула її волосся.
— Добре.
Великі білі груди вивільнилися з полону ліфчика і загойдалися звабливо, дражнячи стиглими пипками. Я не стримався і вільною рукою схопив ці ласі півкулі, стиснувши їх щосили. Хто сказав, що однією рукою двоє грудей не обіймеш?
— Все?
— Далі! — скомандував я знову.
— Ну, Сергію! Це вже не жарти!
На це відповіла тільки моя рука, притиснувши міцніше волосся.
Я примусив її роздягнутися повністю, не відпускаючи, розвернув до себе спиною і навалив грудьми на спинку крісла. Тут лівицю довелося на кілька секунд звільнити для інших важливих справ, але Сапула вже не пручалася, і я знайшов гідне застосування обом рукам. Катька була гаряча, рухалася в такт і тихо стогнала. Добре, що у мене звукоізольовані двері, якщо вони й справді не відкриті. Коли стогони стали гучнішими, я затулив їй рота долонею, і вона у відповідь увіп’ялася зубами у мої пальці. Так на грані болю і шаленства ми дійшли вершини насолоди — Катька першою, тихо заскигливши та стиснувши у солодкій судомі свої сильні ноги, ну а тоді вже і я, несила опиратися цій нестримній силі жіночності. Ми так і завмерли єдиною скульптурою, а коли нарешті змогли розслабити закам’янілі м’язи і повернули здатність рухатися, знову розпалися на дві істоти — чоловіка і жінку, які щойно були одним цілим.
Я всівся на стіл і уважно спостерігав, як Катька вдягається. От вона натягла трусики. От нахилилася і неначе у сачок впіймала груди чашечками ліфчика. От в туфлях і спідниці стала уособленням офісної еротики — груди готові розірвати прозоре мереживо білизни, а покусані губи палають любовним шалом. А от — вона знову моя бойова заступниця, щоправда, трохи розпатлана, але з цим жінки вміють впоратися кількома рухами рук.
Катька мовчки підійшла до закритих, як виявилося, дверей, взялася за ручку і раптом обернулася, піднявши вгору пальчик:
— А все одно її ти поцілував двічі, а мене лише один раз.
Ну не зараза?
Після потужного сексуального викиду з Сапулою робота, природно, до голови не йшла. Я спочатку чесно намагався зосередитися, а тоді плюнув і кілька годин просто провисів в інтернеті.
Інформаційні сайти дихали небезпекою. Усі обговорювали можливе отруєння кандидата в президенти від опозиції. Одні вірили, інші — ні, висувалися різні версії. А я не висував версії. Я знав, що це — правда. І знав, що це — операція одного з виборчих штабів. Кожен з великих бонз партії влади мав при собі бригаду політтехнологів і щосили змагався з іншими за вплив на кампанію, а значить, і на майбутнього президента Януковича. Після отруєння один з них явно вирвався вперед, то чи будуть терпіти це конкуренти?
Однак так само, як голова, що не хотіла братися до роботи, душа не пускала в себе тривожні передчуття. «Подумаю про це завтра», — так, здається, говорила героїня «Віднесених вітром»?
От і я врешті–решт вирішив скористатися цим рецептом.
Бо сьогодні, судячи з усього, — один з унікальних днів, коли старі проблеми розсмоктуються самі собою, а нові якимось дивом не встигають утворитися. Рідкісний збіг, однак таке трапляється. І треба тільки не впустити цей настрій, і тоді є всі шанси на свято — не за календарем, а за станом душі.
Тому я рішуче вимкнув монітор і не менш рішуче бухнувся на заднє сидіння машини, кинувши слухняному Володарю Колес:
— Поїхали.
— Куди? — тактовно поцікавився він, запускаючи стартер.
— Зараз придумаємо.
За роки незалежності Київ став справжньою столицею, тому знайти забаву давно вже — не проблема. Розважальних закладів вистачає, бракує хіба що компанії. Втім, для бізнесменів це завжди буває складно — адже люди, які є рівними тобі за статусом, зазвичай мають складний графік, який не узгоджується з твоїм, а гуляти з підлеглими означає рано чи пізно втратити їх. В американському кіно герої мають звичку сповідатися барменам. Я не люблю сповідатися барменам і не знаю жодної людини, яка це насправді робить. Та й сповідь при моїй роботі може погано закінчитися. Саме тому сьогодні я вирішив поїхати до більярдного клубу. Більшість моїх колег обрала б казино, але я є прихильником активного відпочинку. Крім того, маркер — це все–таки майстер своєї справи, а не байдуже уособлення фарту, яким зазвичай виступає круп’є.