Щоденник моєї секретарки

— А ти думаєш, за один день ви би встигли нас витягти?

Логічно, чорт забирай.

— Переконав. Тоді ходіть. Подивимося, чим це закінчиться.

— Та ми краще вже тут якось похворіємо.

Хлопці весело зареготали.

— Добре. Побіжу я, бо ще купа справ. Одужуйте!

Я потис гуманоїдам кінцівки та рушив до офісу. Один камінь з душі звалився — уже добре.

В кабінеті на мене чекав справжній сюрприз.

— Доброго дня, Сергію Миколайовичу!

— Привіт, любий!

За столом сиділи Сапула та моя Ірка. Я зупинився, не довіряючи власним очам. Що у нас відбувається?

— Доброго дня!

— Ти що, мене не поцілуєш? — Ірка одразу заявила свої законні права на чоловіка.

Я схилився і цьомнув повітря біля її щоки. Катьчиним обличчям пробігла скептична посмішка.

— Яким богам я зобов’язаний таким вишуканим товариством?

Обидві захихотіли.

Я ще більше розгубився. Не люблю загадок — це професійне. Може, вони затіяли сімейну розбірку щодо мене? Тоді краще швиденько змотатися. Я зробив стурбоване обличчя і витяг про всяк випадок мобільного телефона.

— Та от, була тут поруч і вирішила зайти до дівчат попити чаю. — Ірка продемонструвала свою телевізійну посмішку. — Ти ж не маєш нічого проти?

Може, це такий своєрідний спосіб вибачитися за позавчорашній скандал? Дивно.

— Та ні, не проти. Будь ласка. Зараз був у Паші на нараді, так до нього теж жінка прийшла поміряти нові туфлі. Жінка — це святе.

— Натяк зрозумілий.

Порівняти Ірку з Пашиною дружиною, означає нарватися на скандал. Аж надто вони не люблять одна одну. Але цього разу Ірка була у незвично доброму гуморі.

— Насправді я тут через Катю. Вона мене запросила.

Я мовчки перевів погляд на свою заступницю. Та зробила безневинне обличчя і кивнула.

Тільки тут я помітив, що на столі стоїть відкоркована пляшка «Бейлісу», дві чарки із недопитим лікером та розорена коробка цукерок. Оце так номер! Тепер зрозуміло, звідки походить хихотіння та грайливий настрій. Судячи зі всього, тут одним тостом не обійшлося.

— Жіночий алкоголізм не лікується.

Я заховав мобільник і припинив удавати поспіх.

— От він завжди такий правильний, — Ірка жартівливо надула губки. — Хіба не можуть подружки раз на сто років посидіти за чаркою?

Подружки? Цікаво, чи давно вони стали подружками. І хто іще з чоловіків може похвалитися тим, що дружина з коханкою отак весело цвірінькають та п’ють лікер. Хіба що жінки Івана Франка любили чаювати, але то вже після його смерті.

Довелося приймати гру:

— Жінки п’ють без чоловіків тільки на Маланку. Або у п’ятницю. А сьогодні — понеділок.

— А якщо ми й вам наллємо? — кокетливо повела очима Сапула.

— Ну, якщо мені, тоді ще нічого. Тільки з кавою, — все ще не розуміючи правил поведінки, я всівся навпроти дружини.

— Вважайте зробленим, — Катерина хутенько підвелася і зникла за дверима приймальні.

Ми залишилися в кабінеті удвох.

— Котику, ти на мене сердишся?

Я відчув що литки торкається боса жіноча нога і починає під штаниною лагідно подорожувати вгору. Ірчине обличчя сяяло неповторною сумішшю сором’язливості і розпусти, перед якою врешті–решт піднімає білий прапор будь–який чоловік.