Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
За кілька днів на свіжому повітрі колір обличчя Юніс став ще кращим. Вона була вдягнена у шовкову сукню, що добре підкреслювала її гарну фігуру. Квітка, але що з нею буде завтра?
Коли я побачив її та Лілі в оточенні юрби пихатих вилощених молодиків (в усякому разі вони мені видалися саме такими) за столом, уставленим шампанським, я втік з бару. Ніхто не заперечує, що вона дуже приваблива дівчина, і біля неї завжди увиватимуться чоловіки такої породи. Але як я сприйматиму це, коли стану її чоловіком? Я ніколи не замислювався над тим, до якого класу належу і яким видаюся іншим людям. Майлз Фабіан зміг поїхати з Лоуэлла, штат Массачусетс, і видавати себе тепер за англійського сквайра. Щодо мене, то не знаю, чи вдасться мені коли-небудь позбутися скрантонської закваски і видавати себе не за того, хто я насправді — відставний льотчик, який завжди залежав від місячної платні. Цікаво, що б шепотіли про мене в маленькій сільській церкві, коли б я повів наречену до вівтаря? І чи зміг би я запросити туди брата Хенка з його сім'єю? Або свого брата з Сан-Дієго?
Фабіан може багато чого мене навчити, але завжди залишатиметься межа, якої мені не переступити, хоче він цього чи ні.
Що ж до сексу... Все ще сердитий на своїх денних суперників, я, проте, відчував, що це б нам вдалося. Але чи зможе ця спокійна потаємна іноземка завжди збуджувати мене? Адже я вважаю, що фізичний потяг — одна з основ шлюбу. І як бути з її сестрою? Кохаючись із Юніс, завжди згадувати ту ніч у Флоренції з Лілі? Подумавши про це, я страшенно захотів, щоб зараз у кімнаті зі мною була Лілі і щоб нам ніхто не заважав. Чому це я завжди тільки наближаюся до своєї мрії, але ніколи не можу прибрати її до рук?
— У нас справді була чудова подорож, — сказала Юніс, беручись уже до третьої страви. Як і її сестра, вона мала чудовий апетит. Не знаю, якими будуть її діти, але в тому, що вони вмітимуть поїсти, немає ніяких сумнівів. — Коли я подумаю про бідних лондонців, — вела далі Юніс, — мій настрій стає ще кращим.. У мене виникла чудова ідея... — Вона обвела всіх присутніх поглядом своїх чистих невинних очей. — Давайте залишимося тут, доки розтане сніг.
— Портьє сказав, що завтра знов буде віхола, — зауважив я.
— Ну то й що, Ніжне Серце? — не вгавала Юніс. Вона вже на другий день свого перебування в Цюріху почала мене так називати, хоча я й досі не розумію, що це мало означати. — Тут і під час снігопаду таке враження, ніби світить сонечко. А в Лондоні узимку здається, що воно вже ніколи не з'явиться.
Цікаво, чи схотіла б вона продовжувати цей веселий відпочинок у компанії з Ніжним Серцем, якби почула ту байдужу розмову про її майбутнє в машині по дорозі сюди?
— Їхати в метушливий гамірний Рим, коли тут так чудово, немає ніякого сенсу, — підсумувала Юніс, упоравши вечерю. — А до того ж всі там уже були.
— Я не був,— вихопилося в мене.
— Рим і навесні нікуди не втече, — заперечила Юніс. — Як ти гадаєш, Лілі?
— Це непогана ідея, — озвалася старша сестра. Я ніколи раніше не бачив, щоб жінка так спритно і граціозно управлялась із спагетті. На жаль, сестри ввійшли в моє життя не в тій послідовності, що треба.
— Майлзе, — сказала Юніс, — ви дуже пориваєтесь до Рима?
— Та ні, не дуже, — спокійно відповів Фабіан. — Крім того, у мене й тут є деякі справи.
— Які справи? — запитав я. — Адже ми на відпочинку.
— Так, — підтвердив він. — Але відпочинок буває різний. Не хвилюйтесь, вашому катанню це не завадить.
Закінчуючи вечерю, ми вирішили, що пробудемо у Гштаді ще тиждень. Я сказав, що хочу трохи подихати свіжим повітрям, і запросив Юніс піти прогулятися, сподіваючись, що це зможе покласти початок нашому зближенню, але вона позіхнула, сказала, що дуже стомилася за день і мріє про ліжко. Я провів її до ліфта, поцілував у щоку і побажав доброї ночі. Потім узяв пальто й пішов гуляти сам.
Портьє помилився. Снігопаду не було, ранок видався ясний, морозяний і прекрасний. Я взяв напрокат лижі та черевики, і ми кілька разів з'їхали з гірок, ризикуючи щоразу скінчити своє катання в лікарні. Фабіана з нами не було. Він мав кудись дзвонити. Сказав, що чекатиме нас на обід у клубі «Орел» на горі Вассенграт. Щоб потрапити у цей вишуканий клуб, треба бути його членом, але Фабіан і тут усе владнав: ми могли ходити туди як гості клубу на час перебування у Гштаді.