Листи темних людей [UK]

2 (64)

Пан Повновинський з Великопляшкової гори 1 шле вічне повітання велебному магістрові Ортуїну Грацію

Хоч ви, велебний магістре, у мирській латині (як мені хтось сказав) ні бе ні ме, за що я вас міцно люблю, і хоч ви не ганяєтесь за пишними словесами, як се чинять піїти,

все ж ви знаєте, «де ви повинні лежати вночі», як каже мудрий Соломон у Притчах своїх2. І якось ие дуже-то в голові нам, що чинять оті новатори в латині, приміром, Еразм Роттердамський і Йоганн Рейхлін. Я також не дбаю про них, бо се не дотичить суті святого письма. Хай вони та інші докучають старим богословам своїми писаннями. Я ие можу взяти до тями, чого ради вони оскверняють Новий заціт і писання блаженного Ієроніма, співставляючи їх з єретичними книгами. Адже святий Павло каже: «Греки завсіди брехуни» 3, через сеє мені бачиться (з дозволу знаменитих магістрів наших), що все письменство мирське не що інше, як олжа. Отож я роблю висновок: усякий, хто хоче опорочувати святе письмо брехнею, той єретик, отже... Однак, вони і самі добре знають, що звідси виникає. Я гадаю, що для них була б велика ганьба, якби я прямо-таки дійшов висновку, що вони єретики. Ой, якби тільки вони знали, що в мене такий проникливий ум, то не попадалися б мені на очі. Тільки ви мовчіть до кінця, а там видно буде, чим усе кінчиться. Що ж до новин, то я не можу утриматись, аби вам не написати таке. Сидів я якось собі, не пам’ятаю точно коли, на одній учті; було там багато гордівливих молодиків. Поз’їжджались вони на сію учту з різних країн: хто з Англії, хто із Страсбурга, хто з Відня, був хтось із Вімпфена, на ймення Ангелін 4, був, нарешті, один чоловік з Рима, запевне, член римської курії. Говорили всі, як самі знаєте, про се і те. Наприпослідку зайшла річ і про справу Рейхліна. Тоді один з них, коли почув, що я супротивник Рейхліна, зірвався з місця і сказав: «Хай лучче не попадається мені на очі богословський брехун із Кельна, бо я як стій викаструю його, а найпаче магістра Ортуїна Грація». Я, звісно, прикусив язика і мовчав, ніби води в рот набрав. Озвався ще один чоловік, небагатий, котрий втратив багато бенефіцій в римській курії і через се лихословив на усіх членів курії. Він теревенив про всілякі дива з див, як-от: «Я завжди дивом дивуюся, що всі сі панове з великими каптурами, котрі іменують себе богословами й живуть у тому місті5,. де надруковані трактати про Доната за методою святого Фоми і граматичні регули за старою методою з таким віршем:

Прийми догмати великого Доктора Святого;

а між ними ченці, котрі хочуть інших зробити єретиками,— чому вони не шпетять і не шукають єретичного блуду в тих, у кого зібралось багацько парохій: у кого шість, у кого десять, у кого навіть двадцять, а то й більше. А громадять сії панотці тьму грошей; у них у буфетах стільки пляшок і келихів, неначе б вони були синами князів чи графів. Тримають у себе наложниць, пишно одягнених, з коштовними нашийниками, з перснями на пальцях, з багатими шубами, немовби сії жінки були супружницями рицарів. Трапляється, іцо дехто з таких священиків удостоїться трьох санів каноніка і набиває кишені грошвою, так що можна справляти безліч гульбищ. Адже душпастир може належати до одного хору, а, до інших ні, бо в інших хорах ніхто його не замінить, аби він віддавав хвалу господу богу і слав моління за живих і мертвих. Чи се справедливо мати видимо-невидимо парохій? Чому не розбираються такі неподобства і чому не допитують таких богословів у присутності численних нотарів і свідків, як се було вчинено в Майнці6, і не спитають їх: «У що ви вірите? Так чи ні? Вірите чи не вірите? Що думаєте про таїнства церкви божої? Скажіть, скільки є таїнств? Яку віру плекаєте ви в серцях своїх про святу євхаристію? Чи є у ній тіло і кров Христова? Якщо ви вірите в них, чому ж тоді, одслу-живши службу божу (якщо тільки одслужите хоч одну в рік) і вернувшись додому, ви дозволяєте, щоб одразу ж ваша наложниця', котра своїм поводженням і виглядом справжнісінька шльондра, разом з вами або веселилася за столом, або ж у спальні жартувала, сваволила, витворяла з вами різні штуки? Скажіть-но: якщо ви вірите, що на-боженство святе й богосподобне діло, як мовиться в трактатах і постановах богословів, чого ж се ради у вас стільки парохій, що їх досить було б для утримання п’яти або шести побожних священиків, котрі охоче відправляли б службу божу, залюбки говорили б казання до народу й духівництва, котрі давали б добрі поради на хвалу божу заради спасіння душіг задля свободи церкви, карали б за провини, молилися б господу богу за папу, за короля, за єпископів та за всіх християн, просили б про мир і здоров’я, як мовиться в тихій відправі після «Святий» і «Тебе, найласка-віший отче». Якщо ви вірите, що з богослуження походить стільки блага для живих і мертвих, чому ж тоді ви не оддасте те, чого у вас надміру, і не роздасте його іншим чесним, богобоящим, ученим людям, аби таким чином славословити бога, аби душі померлих скоріше спаслися з вогню чистилища, аби бог змилосердився над нами і не насилав на нас віспи, аби не побив нам виноградників та посівів градом і морозом, аби не було на землі великого голоду?