Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

На воді негода була ще дошкульніша, ніж на суші. Човни вишикувалися, вистрілив стартовий пістолет, і регата почалася, перш ніж будь-хто зрозумів це, а з нею почалась і спроба Вашингтона отримати тотальну перемогу на Гудзоні. Роял Брогем, згорбившись над мікрофоном «Ен-Бі-Сі», почав коментувати перегони. Фанати уздовж берегової лінії заглядали крізь завісу дощу з усіх сил, щоб відрізнити один човен від іншого.

Перегони стартували на частоті 30 гребків. Потім, коли з Доном Х’юмом на загребному веслі, великим Горді Адамом у середині човна і чіпким Джонні Уайтом на місці номер 2 всі увійшли в свій ритм, першокурсники Вашингтона почали вириватися вперед, віддаляючись від інших, начебто без будь-яких зусиль, гребок за гребком.

До позначки чверті дистанції все було майже вирішено. Інша частина шляху була лиш легкою прогулянкою. На другій половині дистанції човен Вашингтона з кожним гребком покращував своє лідерство. На останніх 100 метрах у вагоні преси Том Боллес став збудженим, потім схвильованим, а згодом і зовсім «істеричним», розмахуючи своїм наскрізь промоклим старим капелюхом у повітрі, коли його першокурсники — команда ще краща, ніж минулого року, про що він торочив багато місяців — ковзнули через фінішну лінію, випередивши Каліфорнію на 4 довжини.

На 17:00, коли мали розпочатись перегони юніорських команд, дощ трохи вщух, злива поступилась місцем переривчастій дощовиці, але все ще було вітряно, і вода досі бурлила. Коли Джо гріб угору по річці до стартової лінії, він, як і його товариші по команді, мав багато над чим задуматись. Каліфорнія не виставила на змагання в Поукіпзі юніорську команду в цьому році, але східні університети мали багато сили і таланту. Військово-морський флот становив особливу загрозу. Найбільша небезпека, проте, залягла в межах бортів їхнього власного човна. Поразки від старших хлопців похитнули впевненість у собі Джо та інших другокурсників. Уже протягом кількох тижнів їхній човен був предметом безперестанної критики і приниження. Усі, від Сіетла до Нью-Йорка, здавалося, хотіли знати одне — що, чорт забирай, сталося з ними? Ні він, ні будь-хто інший у човні не міг відповісти на це питання. Усі вони знали, що їхня природна віра в себе після перемоги в Каліфорнії вже давно зруйнована та поступилася місцем суміші відчаю і тривоги, а також роз’ятреній рішучості, що межує з гнівом — усепоглинаючому бажанню врятувати хоч дещицю поваги перед тим, як закінчиться сезон. Поки вони сиділи на старті в човні «Місто Сіетл», гойдаючись на неспокійних хвилях, чекаючи на постріл стартового пістолета, і дощова вода текла по їхніх шиях і спинах та капала з носа, справжнім питанням було, чи досить у них зрілості і дисципліни, щоб утримати розум у човні, а чи гнів, страх і невпевненість виведуть їх із рівноваги. Вони неспокійно совались на своїх місцях, злегка регулюючи рукоятки на своїх веслах, переміщуючи вагу своїх тіл, вивіряючи кути прикладення сил і намагаючись вберегти свої м’язи від судом і замерзання на місці. Перемінний вітер шмагав їхні обличчя, змушуючи примружувати очі.