Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
На воді негода була ще дошкульніша, ніж на суші. Човни вишикувалися, вистрілив стартовий пістолет, і регата почалася, перш ніж будь-хто зрозумів це, а з нею почалась і спроба Вашингтона отримати тотальну перемогу на Гудзоні. Роял Брогем, згорбившись над мікрофоном «Ен-Бі-Сі», почав коментувати перегони. Фанати уздовж берегової лінії заглядали крізь завісу дощу з усіх сил, щоб відрізнити один човен від іншого.
Перегони стартували на частоті 30 гребків. Потім, коли з Доном Х’юмом на загребному веслі, великим Горді Адамом у середині човна і чіпким Джонні Уайтом на місці номер 2 всі увійшли в свій ритм, першокурсники Вашингтона почали вириватися вперед, віддаляючись від інших, начебто без будь-яких зусиль, гребок за гребком.
До позначки чверті дистанції все було майже вирішено. Інша частина шляху була лиш легкою прогулянкою. На другій половині дистанції човен Вашингтона з кожним гребком покращував своє лідерство. На останніх 100 метрах у вагоні преси Том Боллес став збудженим, потім схвильованим, а згодом і зовсім «істеричним», розмахуючи своїм наскрізь промоклим старим капелюхом у повітрі, коли його першокурсники — команда ще краща, ніж минулого року, про що він торочив багато місяців — ковзнули через фінішну лінію, випередивши Каліфорнію на 4 довжини.
На 17:00, коли мали розпочатись перегони юніорських команд, дощ трохи вщух, злива поступилась місцем переривчастій дощовиці, але все ще було вітряно, і вода досі бурлила. Коли Джо гріб угору по річці до стартової лінії, він, як і його товариші по команді, мав багато над чим задуматись. Каліфорнія не виставила на змагання в Поукіпзі юніорську команду в цьому році, але східні університети мали багато сили і таланту. Військово-морський флот становив особливу загрозу. Найбільша небезпека, проте, залягла в межах бортів їхнього власного човна. Поразки від старших хлопців похитнули впевненість у собі Джо та інших другокурсників. Уже протягом кількох тижнів їхній човен був предметом безперестанної критики і приниження. Усі, від Сіетла до Нью-Йорка, здавалося, хотіли знати одне — що, чорт забирай, сталося з ними? Ні він, ні будь-хто інший у човні не міг відповісти на це питання. Усі вони знали, що їхня природна віра в себе після перемоги в Каліфорнії вже давно зруйнована та поступилася місцем суміші відчаю і тривоги, а також роз’ятреній рішучості, що межує з гнівом — усепоглинаючому бажанню врятувати хоч дещицю поваги перед тим, як закінчиться сезон. Поки вони сиділи на старті в човні «Місто Сіетл», гойдаючись на неспокійних хвилях, чекаючи на постріл стартового пістолета, і дощова вода текла по їхніх шиях і спинах та капала з носа, справжнім питанням було, чи досить у них зрілості і дисципліни, щоб утримати розум у човні, а чи гнів, страх і невпевненість виведуть їх із рівноваги. Вони неспокійно совались на своїх місцях, злегка регулюючи рукоятки на своїх веслах, переміщуючи вагу своїх тіл, вивіряючи кути прикладення сил і намагаючись вберегти свої м’язи від судом і замерзання на місці. Перемінний вітер шмагав їхні обличчя, змушуючи примружувати очі.
За пострілом пістолета вони повільно рушили, відстаючи від усіх трьох інших човнів: Військово-морського флоту, Сіракуз і Корнелла. На перших 800 метрах здавалося, неначе вони справді можуть розпастися як екіпаж, як вони часто робили останнім часом. Потім щось підштовхнуло їх — щось, чого не вистачало довгий час. Якимось чином рішучість перемогла відчай. Вони почали веслувати довгими, плавними, точно синхронізованими ударами на стриманій частоті ходу 33 гребки. До кінця першої третини дистанції вони віднайшли свій резонанс і вирвалися в лідери. Корнелл підкрався до них ззаду і недовго грозив перегнати, але потім відстав. Військово-морський флот спробував поборотися і кинувся уперед, коли вони проходили під залізничним мостом на позначці 1.6 кілометра, але Вінк Уінслоу закликав до прискорення. Частота ходу піднялась до 34 гребків, а згодом відразу ще на одну позначку — до 35. Човен Військово-морського флоту нерішуче завагався, а потім почав віддалятися.
На решті дистанції 2.4 кілометра другокурсники встановили свій ритм і веслували чудово, у довгій, плавній досконалій послідовності, пройшовши під автомобільним мостом і завершивши перегони в зручній позиції на дві довжини попереду команди Військово-морського флоту. Шквал ракет розірвався на мосту на ознаменування їхньої перемоги. Сидячи за своїм радіомікрофоном, Роял Брогем радів тріумфові своїх фаворитів. Наприкінці перегонів на 4.8 кілометра, як він заявив, другокурсники виглядали, на його думку, так само, як після завершення перегонів на 3.6 кілометра рік тому, так наче вони могли продовжувати веслувати вниз по річці до Нью-Йорка і допливти до міста, навіть не спітнівши.