Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
Коли лідери перетнули фінішну лінію, почалася тиснява. На автомобільному мосту Майк Бого, бармен з Поукіпзі вагою 136 кілограмів, котрий відповідав за вибухи, що сигналізували номер доріжки переможця, підірвав 5 ракет на честь Корнелла. Вболівальники Каліфорнії завили у гніві. Фанати Корнелла кинулися вгору по схилу до головного букмекера міста, зажадали оплати, і їм виплатили їхні виграші. Через кілька хвилин були оголошені офіційні результати: Кай Ебрайт і Каліфорнія виграли свій третій поспіль титул національного чемпіона серед університетських команд, випередивши Корнелл на одну третину секунди. Фанати Каліфорнії ринули вгору по схилу і зажадали своїх виграшів у того ж букмекера, який знову виплатив їм усе. Тепер він мав дірку у 30 тисяч доларів і незабаром офіційно пішов із бізнесу. Майк Бого, пригнічений, пізніше прокоментував: «Мене не хвилює, хто виграє. Я просто люблю підривати для них ракети».
Каліфорнія не лише виграла, вони зробили це в майже рекордний час — 18 хвилин 52 секунди, незважаючи на пронизливий вітер і важкі хвилі. Єдиний екіпаж, що будь-коли перевершував цей час, був власною командою Ебрайта, що виграла олімпійську медаль у 1928 році.
Ел Ульбріксон ні на мить не зрадив себе навіть проблиском емоцій. Перед тим як залишити вагон преси, він покірно привітав Кая Ебрайта, а потім браво й не задумуючись відповідав на шквал запитань, націлених на нього. Роял Брогем випалив перше і, можливо, найбільш смертоносне питання: «Чи не зробив він критичної помилки, понизивши своїх другокурсників?» «Ні, аж ніяк!» — прогримів Ульбріксон. «Другокурсники чудово веслували в перегонах, але вони ніколи б не посіли третє місце серед основних університетських команд. Це були одні з найшвидших змагань в історії регати. У нас не було досить сили чи ваги, щоб перемогти всіх інших хлопців». Але наступного ранку Брогем ще раз зазначив у своїй колонці, що «ці мої незграбні другокурсники» виглядали надзвичайно свіжими на фініші, на його думку, а от університетська команда — не надто.
Для Ульбріксона існував один домінуючий і похмурий факт, з яким він стикнувся: йому знову не вдалося виконати свої публічні обіцянки. І залишалося відкритим, чи отримає він ще один шанс.
21 червня «Пост-Інтеллідженсер» вийшла з великим заголовком на першій шпальті спортивної секції: «Тому Боллесу зробили пропозицію стати тренером на 10 тисяч доларів». Стаття, що супроводжувала заголовок стверджувала, що представник неназваного східного університету підійшов до Боллеса через кілька годин після перегонів першокурсників. Зарплата — 164 тисячі доларів у перерахунку на сучасний курс — була значно більша, ніж міг запропонувати Вашингтон, як відразу прояснили посадові особи університету в Сіетлі. У другій половині дня Боллес заперечив, що до нього будь-хто звертався із такою пропозицією, але, ймовірно, тому що він уже відмовився від неї. Ширились чутки, що замість поїхати на схід, Боллес замінить Ульбріксона в Сіетлі. Боллес працював над здобуттям ступеня магістра з історії, і здавалося малоймовірним, що він хотів би залишити університет, поки не закінчить його. Так чи інак, було очевидно, що ситуація з тренерами у Вашингтоні стала раптом невизначеною, і в той час, як зірка Боллеса раптово піднялася, Ульбріксонова — так само зненацька впала. 23 червня Роял Брогем порадив своїм читачам ігнорувати чутки. Він сказав, що йому відомо з достовірного джерела, що Боллес обіцяв Ульбріксону ніколи не приймати посаду в університеті Вашингтона, аж поки Ульбріксон сам не перейде на краще місце. Але ніхто за межами адміністрації університету, в тому числі й Ел Ульбріксон, не був упевненим у тому, що саме відбувається. Ульбріксон був, проте, переконаний в одному: він вважав, що працював занадто важко та привів програму з веслування занадто далеко, щоб його безцеремонно відсторонили. «Я не чекатиму, поки вони мене звільнять, — зізнався він своєму другові. — Я піду першим».
Розділ 11
І весляр теж, якщо його розум натренований в університеті, а тіло в хорошій формі, відчуває щось... Думаю, веслярі розуміють, про що я мовлю. Вони осягають це. Я бачив веслярів — насправді, я бачив одного хлопця, такого розумного і сильного, він так рвався взятися за справу негайно — я бачив, як він намагався видертися на стіну. Хіба це зараз не здається безглуздим? Але він при цьому почувався чудово; він хотів видертися на ту стіну.