Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
Звичайно ж, я був за Попова. Але без такої нахабної самодіяльності, яку виявляв Коляда. Буде наказ — заберемо Попова з собою. Не прийде наказ — кіна не буде.
Попов це розумів, але, як виходець з іншого світу, невиправдано перебільшував значення моєї скромної особи і, мабуть, вважав, що його доля цілковито залежить від капітана Сміяна. і ось цей грубий, брутальний чоловік, який уявлявся мені найнезалежнішою особистістю в цьому розтрощеному повоєнному світі, став запобігати переді мною, відверто нехтуючи своїми обов’язками у підполковника Сейса, пропонував свої послуги найперше мені, ось так ми й опинилися в Кельнській тюрмі, яку я запам’ятав з недбало кинутої фрази Лаврикова в ніч «шоколадного заколоту» і намірився будь-що побувати там. Сейс мені не допоміг, делікатно усунувшись од цієї справи, зате Попов усе влаштував, і ми з ним і майором Михном на моєму червонозоряному «вандерері» відважно занурилися в руй-новища Кельна, а тоді, мов за помахом чарівної палички, опинилися на недоторканому острівці дивом вцілілих од бомбардувань сірих, як німецькі мундири, бетонних споруд, високих і тяжких, мабуть, так само, як Кельнський собор. Але собор будувався для возвеличення людського духу, його гігантські вежі врізалися своїми гострими шпилями в блакитне рейнське небо, мов радісні надії, а це громаддя, зліплене з сірого бетону, гнітило дух і тіло самим своїм вигдядом, а що ж казати про тих, хто попадав у це в’язилище без вікон, без дверей, до отих камер, казематів, карцерів і кандеїв?
Попов влаштував усе бездоганно. Брама тюрми розчинилася перед нами майже гостинно, коли доречно буде вжити тут це слово, «вілліс» американського майора, який нас супроводжував, мій черво-нозірчастий «вандерер» і громохкий «цеппелін» Попова вкотилися до бетонного двору-колодязя, ми повискакували з машин, блиснули золотом мої погони, і майже тої самої миті сліпі й німі бетонні маси, мовби ожили, заворушилися і захиталися і впали на нас радісним, тріумфуючим ревінням: «Ур-ра-а-а! Да здравствует товарищ Сталин! Слава Красной Армии! Великому вождю Сталину слава! Ур-р-ра!»
«Веселится и ликует весь народ», — промурмотів біля мене Гаврило Панасович. — Вони подумали, що Сталін прислав вас спеціально, щоб їх звільнити.
— Що ж, — сказав я, — воно майже так і є. і коли й не сам товариш Сталін послав мене, то, як розібратися, це сталося не без його відома. Але враження таке, ніби вся ця тюрма набита тільки нашими людьми. Попов, спитайте майора.
Американського майора супроводжував німецький радник з кримінальних питань. При знайомстві нам пояснили, що це видатний фахівець, колишній співробітник кримінальної поліції. Союзники використовують його знання і досвід, бо кримінальна поліція, подібно до медицини, не знає ні політики, ні кордонів, ні національних ознак. Німець мені, ясна річ, не подобався. Рідковолосий чоловік, з каламутними очима, з жіночим широким задом, щось виразно гестапівське, такий собі маленький Гімлер, вік би його не бачити, а тут доводиться мати з ним справу. Балачки наші були багатоповерхові. Я питав, Попов перекладав майорові, той звертався до німця його мовою, німець відповідав, майор тлумачив англійською для Попова, Попов — російською для мене. Але німець хіба ж так насобачився в тюремних справах. Він вгадував суть запитання вже з першого слова, мислив точно й скупо, як машина, і відповідав з такою виразністю, що навіть я з своїми куцими знаннями німецької, розумів практично все без затяжливнх перекладань.