Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
— Гавриле Панасовичу!
— Вам цього не зрозуміти. Ви належите до щасливої половини народу, я — до нещасливої.
— Ми всі — переможці!
— Може, й усі. Там побачимо. Як казав класик: „Ангели небесні не покинуть тебе“. Сподіватимемося на ангелів і хай поминуть нас оті архангели, що з мечем. А наші ж архангели — ще й з щитом. Не підступишся, не проб’єш.
Після цієї дивної розмови я неабияк стривожився за Оксану. Що я знав? Наказ командира — є закон для підлеглого. Він повинен бути виконаний точно, безвідмовно і в строк! Що я вмів? Стріляти і показувати іншим, як і куди стріляти. Що я думав? За мене думав товариш Сталін.
А тут думав за мене підполковник Дурас.
Він пригримів до Оссендорфа сам, без майора Йоткова, і вже в цьому вчувалася якась загроза для мене. Я спитав Дураса про майора, підполковник хижо вишкірився:
— Що? Вже знюхалися фронтовички? Набрид мені цей твій майор. Все свистить та свистить. Так і в своєї жінки оту штуку просвистить. Ти добре знаєш, яку штуку, капітан. Маємо відомості, що не займаєшся тут ділом, а морально розкладаєшся!
— Попросив би без натяків, — холодно зауважив я.
— А я без натяків! Я навпрямець! Завів тут собі дівку, верлюжишся з нею вдень і вночі, народ обурюється.
Я вже знав, який то „народ“. Коляда! Один негідник тут, інший у штабі в Хемері, змичка негідників.
Ми були самі в штабній кімнаті, Дурас розлігся в кріслі, недбало закинув ногу за ногу, блищав мені в очі нахабними хромовими халявами. Я обурено підхопився з стільця, виструнчився, офіціально, як на рапорті, відкарбував:
— Товаришу підполковник! Ви мене ображаєте! Мене і мою дружину Оксану Григорович. Ми любимо одне одного ще з дитинства, війна роз’єднала нас, тут зустрілися цілком випадково, але тепер ми — чоловік і жінка, і я нікому не дозволю…
Дурас ліниво змахнув рукою.
— Ти чого це підхопився? Сядь і послухай, що тобі скажуть старші. Ти знаєш, де ти знаходишся? Ти знаходишся у ворожому оточенні в спецкомандировці. Пойняв? А тому — пильність, твердість, непідкупність, а тоді ще раз пильність. і ніяких мені кохань і женихань! Приїдеш додому — там і женихайся. Як співається в нашому кінофільмі? „Одержим победу, к тебе я приеду на горячем, вороном коне“. Ми теж дещо бачили, чули і маракуємо. Пойняв? Почнеться репатріація, і щоб ти мені свою дівку з першим же ешелоном одфуркав звідси!
— Не відправлю! — сказав я твердо.
— Не відправиш — відправимо тебе. Та не так, як ти приїхав сюди, ні, ні, не так. Сюди ти їхав гоголем, а відпровадимо з вовчим білетом! Вже як я тобі напишу, то ніхто так не напише. А в нас там читати вміють, ой, уміють!
— Однаково не відправлю!
— Покипиш і перекипиш. Ти тут що — з якимсь злочинним елементом злигався? То заколотників у збірному пункті прикриваєш, то тепер уже й з бандюгами в тюрязі зв’язався.
— Це наші радянські громадяни! Більшість з них — жертви випадку. Ми не можемо полишити їх без допомоги.
— Ну, ну, не полишай, не полишай. Може, вони тобі в церкві свічку поставлять. Мені вони й за лівим вухом не сверблять. і ти не маєш права розфітькуватися то на моральний розклад, то на злочинний елемент. Ти повинен виконувати своє завдання!
— Я й виконую!
— Погано виконуєш, капітане Сміян! і я тебе попереджаю. Не подивимось на твої фронтові заслуги. Знаєш, скільки б ми могли знайти таких, як ти, або й кращих? Тисячі й мільйони! і всі раді були б не просто виконувати накази, а вловлювати кожне змигнення мого ока, аби тільки опинитися отут. Європа — гоп! Пойняв? От і роби висновки, капітане Сміян, і щоб я більше не говорив з тобою на ці теми і так круто!
Він пригримів і відгримів, оглянувши нашу майбутню резиденцію в Бергіш-Гладбаху і схваливши вибір Коляди рішучо й безповоротно, після чого мені лишалося тільки прикласти руку до козирка і мовчки їсти начальство очима. О, прокляття бути попихачем, підніжком і гряззю!
Оксані я тоді нічого не сказав, але жіноче серце вловлює загрозу й без слів, без будь-яких видимих проявів, вона стала якоюсь, сказати б, відчаєно-ніжною до мене, розкривалася перед моєю безжальною твердістю безпомічно й беззахисно, без слів і скарг, тільки темні схлипи, здригання і відданість аж до самозречення і навіть до самознищення, в якому радісно знищуєшся й ти сам і забуваєш про все на світі, про держави й вождів, про ідеали й принципи, про первородство і пиху, а пам’ятаєш тільки про небесне щастя любові, яке спалахує велетенським полум’ям над усім світом, над небом і землею, над людьми і богами, і щастя це не кінчається для тебе ніколи, не щезає і не вмирає, прийшовши тільки на мить, воно триває вічно, і коли ти справжня людина, то не проміняєш його ні за які скарби, коштовності й нагороди.