Повзе змія

— Отут, під раковиною, стояла сокира, — Баглай зняв защіпочку, розчахнув дверцята і тицьнув туди пальцем.

— Вам зараз надається макет сокири, — Гирич через голови пойнятих передав слідчому, а той — Баглаєві вирізану зі шматка цупкої картонної коробки сокиру. — Що ви далі робили?

— Повернувся, — всі знову пішли до кімнати, наблизилися до ляльки в кутку. — Нахилився і почав рубати йому голову. Макет голови мені дадуть?

— Заспокойтеся, Баглай. Пойняті, дивіться уважно. Як ви це робили, Баглай, демонструйте.

Баглай слухняно зімітував удари сокирою по ляльчиній шиї.

— У когось є запитання? — озирнувся Харламов на присутніх.

— У мене, — виступив наперед Гужва. — Богдане, для чого ви стали це робити?

— Я розлютився, бо в мене знову нічого не вийшло. Знову довелося даремно вбивати людину. Хоча я його не вбивав, у нього зупинилося серце, — швидко відтарабанив Баглай.

— Більше ніхто нічого не хоче запитати? — мовчання. — Що ви далі робили?

— Вийшов з квартири, знайшов на смітнику здоровенний шматок поліетилену, повернувся, замотав голову й заніс у ванну. Потім причепив тіло за руку до батареї і пішов. Двері замкнув. Тут мені більше не було чого робити.

— Пройдіть до ванної кімнати, покажіть, куди ви кинули голову.

Санвузол тут, як у всіх «хрущовках», був спільний з ванною. І, як уся квартира, страшенно брудний. Підійшовши до краю ванни, Баглай тицьнув на неї пальцем, камера зафіксувала, пойняті подивилися. Харламов глянув на годинник.

— Так, на цьому слідчі дії тимчасово припиняються, — оператор зняв камеру з плеча, і нарешті слідчий дозволив собі, закрившись рукою, голосно чхнути.

— Будьте здорові, — першим вигукнув Баглай. — А чому тимчасово? Ще не все?

— Ой, запарив ти, — зітхнув Харламов. — На смітник ще треба йти. Клейонку твою шукати.

— Для чого шукати?

— Ну, покажеш, де брав. І на тому все. Ти хіба не сам зізнався?

— Я не про те, — Баглай подивився в проріз маски свого конвоїра. — Раз уже зайшли сюди… За всіма трудами праведними покакати б, а? За спинами пойнятих не стримався і зареготав Сташенко. Його підхопив Гирич, сміх заразив усіх присутніх. Баглай обвів чоловіків незрозумілим поглядом.

— Ви чого?

— Всрався, Бодю? — перевівши дихання, Сташенко зареготав знову.

— Чого смішного? — тон Баглая перестав подобатися слідчому, він швидко глянув на адвоката, Гужва незадоволено стулив губи, і Харламов узяв ситуацію під контроль:

— Так, правда, що тут смішне? Припекло людині. Ти не потерпиш, Баглаю?

— А ти б терпів, коли очко поруч! — на слідчого знову дивилися вже знайомі йому сповнені холодної ненависті очі, він згадав характеристику, котру сам дав своєму підслідному і переповідав усім, у тому числі, здається, сказав про це телевізійникам. Богдан Баглай мстивий і не любить, коли над ним сміються. Тут купа народу, але слідчому, котрий вивчив Баглая, як ніхто з присутніх, не хотілося, аби через дрібницю Баглай зараз оскаженів і конвоїрові нічого б не лишилося, як стукнути його по голові — інакше доведеться тримати.