Повзе змія

14

Закінчувався вересень таким самим теплом, як і в попередні роки. Бабине літо стояло в усій своїй красі, і вдячні гарній погоді бабусі старанно відсиджували на лавочках останні теплі сонячні дні року, обговорюючи традиційну о цій порі тему — скоро настане холод, а в нас не топлять. Вони зі жвавою зацікавленістю спостерігали, як з мікроавтобуса із заґратованим віконечком міцний хлопець у чорній масці та чорній формі вивів прикутого до своєї лівої руки худенького хлопчину в кросівках і неновому спортивному костюмі. За ними вийшло ще шестеро, один тримав під пахвою дивної форми незграбну ганчір’яну ляльку. З кабіни вистрибнув очкарик із відеокамерою на плечі. Вони про щось поговорили між собою, тоді очкарик відступив на кілька кроків, налагодив свою камеру, солідний брюнет у костюмі та при краватці подивився на годинник, про щось коротко запитав хлопця в спортивному костюмі, той спочатку показав на під’їзд, потім пішов до нього. Солідний і решта народу посунули за ним, у кінці процесії йшов очкарик. Згодом усі зникли в надрах під’їзду. Біля машини лишився водій, котрий для чогось буцнув ногою колесо, роззирнувся, примружився на сонці й закурив. Бабусі зробили правильний висновок: уся компанія пішла в той самий під'їзд, де міститься та сама квартира, а той малий, певно, бандит якийсь, до тих жахіть якимось чином причетний…

Тим часом боєць «соколів» із прикутим до кисті Баглаєм, Сташенко, його приятель опер Ігор Гирич, слідчий Харламов, адвокат Гужва, двоє пойнятих і експерт із відеокамерою піднялися на третій поверх. Зважаючи на особливість ситуації, пойнятими вирішили сьогодні брати лише чоловіків, хоча в усіх інших випадках, у тому числі і під час слідства над Баглаєм, не робилося різниці між чоловіками та жінками. Майданчик виявився тісним, тому всі стали досить щільним півколом, даючи місце Харламову і Баглаєві разом із його конвоїром. Слідчий знову глянув на годинник, голосно промовив:

— Зараз чотирнадцята година десять хвилин. Ми перебуваємо біля дверей квартири сорок три за адресою вулиця Комунарів, вісімнадцять. Баглай, розповідайте про ваші подальші дії.

— Я підійшов до дверей цієї квартири, — тоном школяра, що відповідає на набридливому уроці, почав говорити Баглай. — У мене були при собі ключі, я відчинив двері й зайшов.

— Квартира була порожня?

— Ні, всередині був Білокрил Микола.

— Хто ще був всередині?

— Скляренко і Рожнов.

їх уже допитали. Баглай стверджував: до викрадення Білокрила причетні так само вони. Але ті лише сторожували два дні, вони навіть пальцем бранця не торкнулися. Бив його лише Баглай. Обоє затялися, слова з них витягнути було неможливо, та в цьому так само не вбачалося нічого підозрілого чи дивного. Рогові та Скляру, враховуючи вік та першу судимість, вироком визначено по дев'ять років за крадіжки та співучасть у вбивстві, півтора з них вони вже відсиділи в СІЗО, і тішили себе надією, що на зоні поводитимуться добре і вийдуть раніше. Між іншим, для таких, як вони, така перспектива цілком могла бути реальною. Звичайно, вони намагатимуться відкараскатися від цієї справи. Ну, з ними ще треба попрацювати, а з Баглаєм вирішувати швидше. Засуджені до вищої міри йдуть за окремим графіком, його ось-ось висмикнуть на етап, а Скляр із Рогом нікуди не подінуться. Тим більше, закріпити свідчення — справа техніки, Баглай без того бере все на себе, він — хоч крути небоже, та нічого не поможе — основна дійова особа.