Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— Покажіть ще раз, у які саме двері ви заходили. Пойняті, дивіться уважно. Баглай, номер квартири назвіть чітко й голосно.
— Сорок три, — вільною рукою Баглай торкнувся подертої оббивки.
— Гаразд, на цьому слідчі дії тимчасово припиняються.
Очкастий оператор вимкнув камеру. Харламов, відсторонивши злочинця, підступив до дверей, незадоволено похитав головою.
— Обдерли бамажку…
— Що ж ти хочеш, Борю, скільки вона вже тут наліплена! — озвався Сташенко. — Пацани взяли та й подерли. Цікаво ж.
— Непорядок, — повторив Харламов і поліз у кишеню по ключі. Замки хоч і ламали, але потім один із них більшменш полагодили, аби нормально замкнути й опечатати місце злочину. Відчинивши двері, він зайшов усередину першим, за ним — боєць із прикутим Баглаєм, далі — решта. Малесенький передпокій не вмістив усіх, люди пройшли до кімнати, такої самої брудної, а за півтора року вкритої товстим шаром пилу. Сташенко пригадував, як тоді, коли тут працювала група, і потім, коли він сам ще раз оглядав кілька разів приміщення, тут провітрювалося. Але сморід ще лишився, він змішався із задушливим запахом пилу, чоловіки відразу почали чхати, бо їхні навіть найменші рухи здіймали пилюку в повітря. Не питаючи нікого, Сташенко пройшов до балконних дверей, широко прочинив їх, але свіже вересневе повітря ситуації не поліпшило. Матрац, на якому помер побитий Білокрил, далі сиротливо валявся під батареєю. Брати його в руки та згортати тоді було страшенно гидко, його просто відсунули ногою вбік.
— Так, давайте швиденько ворушитися, — почав підганяти Харламов.
— Пойняті, пройдіть сюди. Всі зайдіть, двері зачиняйте. Чотирнадцята двадцять, слідчі дії відновлюються. Баглай, що відбувалося в цій кімнаті?
— Я зайшов, — знову заговорив Баглай учнівським голосом. — Отут, біля стінки, сидів Скляренко. Рожнов у цей час був на кухні. Білокрил лежав отам, біля батареї. На матрацику, — останнє слово він промовив на диво лагідно та ніжно, що стосовно просмерділої шмати виглядало доволі таки смішно.
— Зараз вам дадуть макет. Покажіть, у якій саме позі лежав потерпілий.
Гирич, якому випало нести ляльку, підійшов до батареї і поклав опудало на матрац. Кострубатій ляльці, пошитій з мішковини та набитій тирсою, хтось намалював здоровенні очі й вишкірений рот.
— Схожий, — прокоментував Баглай.
— Хто схожий? — не зрозумів Харламов.
— Оцей чувак на нашого терпила.
— Не будемо тепер відволікатися, Баглай. Часу немає. Так лежав потерпілий?
— Він, власне, не міг лежати. Сидів. Чи напівлежав, не знаю, як правильно назвати.
Гирич, скреготнувши зубами, підняв ляльку, притулив її спиною до батареї.
— Правильно, Баглай?
— Ну, десь так. У такій позі.
— Ваші подальші дії, Баглай.
— Ну, я запитав Скляренка й Рожнова, чи потерпілий погоджується заплатити нам гроші. Вони сказали — ні, бо каже, що немає. Тоді я підійшов до Білокрила отак, — Баглай пішов через усю кімнату до батареї, пойняті подибали слідом, оператор — за ними, Сташенко лишився біля дверей, Гирич відійшов до стіни. — Значить, підійшов, нахилився…
— Не треба тепер нахилятися, Баглай.
— Добре. Значить, підійшов я, запитав, чому він не хоче платити, чому йому себе не шкода, чи йому не гидко сидіти в своєму цьому… Ну, всі тут мужики — говні. Словом, він сказав — гидко, але грошей у нього нема. Тоді я попередив, що зараз виб’ю з нього все лайно. Може, тоді він щось зрозуміє. Він, коротше, сказав — це нічого не дасть. Ну, я почав його бити.
— Як ви його били, Баглай?
— Ногами. Показати?
— Ляльку топтати не треба. Показуйте. Пойняті, підійдіть ближче.
Баглай почав з виразом страшенної нудьги на обличчі імітувати удари носаками по пахові, кібчику, грудях макета.