Тронка

- А ти його без пам'яті не ганяй. Бо він хоч і робот, а теж дещо розуміє,- насуплюється Левко Іванович.- Коли набираєш грунт на ніж, прислухайся до роботи двигуна. Як тільки відчуєш, що він починає втрачати потужність,- годі. Надолужуй на іншому: коли повертаєшся на робоче місце, переключай на максимальну швидкість. Хочеш час зекономити, то саме тут і економ, на цих порожняках…

- Он воно що.

- А ти ж думав… Та ще перед роботою, вранці уважніше вузли оглядай, послаблені гвинти закріпи, а то я бачив, як ви, молоді, все хіп-хап, все бігом, сів за важелі і гайда, аби швидше в забій…

Так перемовляючись, вони беруться удвох оглядати ще зовсім новий Кузьмин бульдозер. Левко Іванович, дошукуючись вади, сам залазить в кабіну, і невдовзі бульдозер уже знову гуркоче. Кузьма підплигом забирається на його залізного хребта, а Брага, передавши йому важелі, повертається до свого агрегата. З скреготом та гаркотом врізається він ним у злеглий грунт, вибирає його, дедалі заглиблюючись, достругуючись до тих кімерійських глин, що залягають під травами цього степу потужним горизонтом.

З Левком Івановичем дівчата зустрінуться тепер уже під час обіду, коли в юрмиську інших бульдозеристів, озброївшись алюмінієвою таріллю, він стоятиме в черзі до віконечка кухні, чи то пак “котлопункту”. Минув час, коли не було тут цього “котлопункту” і жилося механізаторам всухом'ятку або доводилось ватагами роз'їздитися по селах шукати обіду. Тепер прогрес, пахне засмажкою, а над віконечком видачі на шматкові ватмана красується написана тушшю ще й крилата мораль для роботяг: “Ніщо нам не коштує так дешево і ніщо не цінується нами так дорого, як ввічливість!”

- Це ти здорово загнула,- захоплено сказав до Ліни Єгипта, коли вперше прочитав цей вивішений нею напис.

- Це не я, це Сервантес сказав, автор “Дон-Кіхота”,-пояснила вона Єгипті, а він аж розреготавсь:

- Ти й сама у нас як Дон-Кіхот!

Що він мав на увазі? Що довга вона та худа, як лицар печального образу? Чи вважає, що самостійне життя своє вона починає боротьбою з вітряками? Та як там не є, а заклик до ввічливості, написаний її рукою, висить на цьому бойкому місці, і знічев'я його читають, хоча, правду кажучи, саме тут, під цим написом, біля видачі, найчастіше й виникають сварки.

Сьогодні тут, правда, більш-менш спокійно, бо нема Єгипти, нікому заводитись, навіть Левко Іванович відзначив факт його відсутності.

- Бач, нема Єгипти, і як тихо, аж скучно… Ніхто не лізе без черги… А він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями…

З віконечка, зачувши голос чоловіка, озивається Бражиха, що стоїть на видачі:

- О, вже, чую, мій партизан заявився…

Брага веселішає.

- Що там сьогодні, жіночко? Борщ з молодою курятинкою? Нарешті!

- Сьогодні якраз твій улюблений суп гороховий…

- А, википів би він вам! То все на макаронах сиділи, а це зарядили горох та горох. Ні, годі з мене такого життя. До Семи Колодязів доб'ю, а там баста. Нема дурних. Далі хай сини риють, а нам давай пенсію… Фінський особнячок на березі моря збудую, під вікнами- синява морська, виноградником займусь, баклажанами, огірочками, на дозвіллі читатиму тобі, жіночко, на веранді курортну газету “За бронзовий загар”…