Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
- Віталику, скільки, по-твоєму, буде туди?
- Та стільки ж, як і вчора було…
Він усміхається скупо, краєм рота, а глянувши на неї, аж трохи ніяковіє і одразу якось гарнішає з лиця. Ще в школі дівчата помічали, що він гарнішає, коли дивиться на Тоню.
В задумі вже схилився хлопець на поруччя борту, і йому снуються в голові різні проекти, згадується капітан Дорошенко - як би він в такій ситуації повівся? Є ж люди, що не занепадають духом, не втрачають самовладання за будь-яких обставин! Шукати, думати, боротись - в цьому тепер ти весь. Полізе шукати двигунів, спробує викресати вогню, добуде для Тоні забортової води…
- Глянь, Віталику, птиця якась сіла на воду.
- То галагас.
Наблизившись до борту, вони стежать за тим птахом, а він, сівши оддалік між хвилями, вільно і ніби аж з насолодою погойдується на воді. Вода і птах мовби заспокоювали. Не хотілося думати в ці хвилини про жахіття невідомості, ні про свою безвихідь, ні про те нічне стугоніння неба, бо зараз навкруги така тиша, такий простір, така краса.
Від довгого стояння, від того, що сонце, пригріваючи вже, їх п'янило, здалося їм, що судно пливе. Але то тільки хвилі плили, обтікали, омиваючи його борти, і котились далі, а судно стояло на місці. Рухалась планета, рухалось сонце в небі, рухались води своїми вічними валами, а воно стояло між хвиль іржаво, тупо, непорушне.
Так уявно пливтиме це судно цілий день, коли сонце ще дужче п'янитиме їх, і палуба знов розпечеться, і вся ця залізна гора пашітиме на них своїм іржавим вогнем. Потім знову зайде ніч, десь за тисячі верст льотчики надіватимуть шоломофони та парашути, рушатимуть до своїх бомбардувальників, і розмов буде між ними про те, що зоряне море бомбити важко… А ці двійко, що на судні, забравшись на бак, сидітимуть на своєму залізному острові, ждучи нічного удару, сидітимуть, мовчазно зіщулені, мов останні діти землі, мов сироти людства.
Глава Х. Тут багато неба
- Здорово ж тобі таланить, Миколо,- хлюпаючись біля умивальника, каже Брага-бульдозерист до Миколи Єгипти, що, голий до пояса, теж клацає тут краником, щедро розбризкуючи воду в усі боки.
- В чому ж це мені таланить, Левку Івановичу?
- Ось тебе, брата мого по труду, виконроб товариш Красуля посилає сьогодні із скрепером на другий об'єкт, аж у Тарасівку…
- Ну й що?
- Поїдеш і поїдеш собі співаючи, а опісля виявиться, що твій скрепер якраз потрібен нам тут. І ти повертаєшся. Прогулянка на півста кілометрів у будній день. Не кожному ж випадає такий дурняк.
- А мені що! - блискає Єгипта молодими білими зубами.- Перегін упорожні? Начальству видніше. Я й вітер ганятиму, мені аби платили.
- Це відомо. Але ти не повинен, друже, пропустити ще один шанс…
- Маєте на увазі “наліво”? - регоче Єгипта.
- Ох ти ж і догадливий, ох і циганської ж ти вдачі хлопець! Глину маю на увазі, ту, що її дехто з каналу тіткам возить у Мар'янівку, вони ж саме хати мажуть…
- Глиною торгувати - цього я ще не пробував. Це може бути цікаво,- смачно примовляє Єгипта.- Тільки ж чи самі ви потім не візьмете мене за душу як голова товариського суду?
Брага його мовби не чує, дораджує далі:
- Не проторгуйся лише, прав достойну ціну. Бо соромно ж мені буде, що мій брат по труду за ніщо нашу глину віддає. А це ж неабиякі, а первородні кімерійські глини, навіть геологи можуть посвідчити…
- Я цього й не знав!
- Одначе ж і тіток не обдурюй, набирай повніші ковші, глини на планеті вистачить…
- Чи на глині, чи на земельці, а діло проверну,- шахраювате осміхається Єгипта.- і постараюся не впійматись ні обехеесівцям, ні рідному своєму начальству. Бо самі ж ви тоді влаштуєте над Єгиптою товариське судилище під гаслом: “Ганьба ліваку!” А хіба ж я винен, що я з природи лівак?
- Ти не лівак.
- А хто: гвинтик?
- Колись були гвинтики…
- Ну, не гвинтик, а, скажімо, карданний вал…
- Ми з тобою будівники, Єгипто…
- Що ж - ми від цього кращі?
- Кращі не кращі, а тільки протиприродне, щоб людина, яка будує велике, поводилася, як пігмей.
- Сильно сказано!
- Відступись, дай он дівчині місце,- каже Брага, кивнувши на Ліну, що з рушником через плече терпляче зупинилась на відстані за спиною в Єгипти.
- О, і ти вже встала! - вигукнув Єгипта і, наче вмившись своєю злодійкуватою усмішкою, справді відступився, дав дівчині місце біля умивальника.- Бідненька! У папи-мами ще б спала, в постельці виніжувалась, а тут ще й сонце не зійшло, а ти вже на ногах, разом з нами, варварами.