Тронка

- Бач, які Адами та Єви,- кидає невдоволено Вовкодав.- В місті такого страмовиська собі не дозволили б, а тут кого їм соромитись? Людей нема, самі бульдозеристи кругом!

- Хай собі ходять, кому яке діло,-вступається за археологів Василинка, хоч сама вона, як і Ліна, собі такого не дозволила б.

Археологи, ступивши під навіс, скупо здоровкаються, старший скидає навіть кепку, з-під якої сяйнула білим гребенем сивина, а голоногий студент у своїй дурацькій панамі з якогось кавказького цапа, хизуючись миршавими мускульцями, іронічно киває своїм супутникам на Лінин напис про ввічливість. А коли з видачі одержують обід, тітка Катерина просто в вічі зауважує всій компанії, особливо безштанному студентові та жінкам, що безсоромно повиставляли свої напівоблізлі ластуваті плечі:

- Прийдете вдруге в такому вигляді - обіду не дам. Тут вам не пляж.

Бульдозеристи з крайного столу делікатно звільняють місця жінкам-археологам, дарма що спини у них аж надто оголені і облазять, мов на ящірках, начальникові розкопок, літньому чоловікові, жилавому, худорбастому, наче він недоїдає, теж дали місце, не найшлося місця тільки для студента, хай постоїть, щоб не був такий розумний, прийшов між люди безштаньком, та ще й покивує на їхній напис над віконцем.

- Мотай на вус, Кузьмо,- підморгнув до хлопця Левко Іванович.- А то пересипаєш земельку з місця на місце, даєш куби згідно з встановленою нормою, і невдогад тобі, що воно виходить он що. Тільки б не попався який-небудь недбало з запасом байдужості в

- Що ж ви сьогодні розкопали? - запитує Брага старшого археолога, якого вважає чомусь професором, хоч він, може, зовсім і не професор.

- Та нічого особливого,- без ентузіазму відповідає той, і сухе, впалощоке обличчя його з землистими налитими мішками під очима набирає пісного виразу…

- А ми все ждемо,- не відстає Брага. - Ждемо, що ви що-небудь відкриєте, розгадаєте якусь тайну…

- Може, золота бочку викопаєте,- весело кидає через стіл Барильченко.

- Їм більше глиняні черепочки попадаються,- авторитетно підкидає Супрун.- Мечі, списи та різні жіночі витребеньки.

- Які племена тут жили до нас - ось що хотілось би з'ясувати,- роздумливо мовить Брага.- Племена таврів, чи хто?

- І кімерійці жили,- уточнює професор.- Сучасники Гомера.

Брагу це аж обрадувало:

- Чуєш, Кузьмо? Тепер знатимем: ми - кімерійці.- і він знову вдався до професора: - А як у них з бюрократами та з хабарниками? Чи були? Чи є які-небудь сліди цього у розкопках?

- Це слідів не лишає,- блиснувши в бік Браги окулярами, засміялася одна з жінок-археологів. Сміх, як і голос, у неї був грудний, глибокий, і вона навмисне сміялася так, щоб чути було, який він глибокий.

- Дотліває, значить, дотла? - допитувався Левко Іванович про своє.- А що ж нетлінне? Як по-вашому? Що залишає слід? (Видно, йому був дуже потрібен отой самий слід!)