Тронка

- Кому можна позаздрити, так це Єгипті,- підводиться із-за столу Брага.- Полагодить якомусь колгоспові ставок мимоходом, і центнер пшениці на кін. А нам знову ішачити без премій. Ми воду сухим Семи Колодязям, а нам що? Дванадцять днів відпустки бульдозеристові на рік -чи це ж не ганьба? - апелює він до професора.- Працював би я, скажімо, десь екскаваторником на виробництві чи навіть кладовщиком на складі, мав би там відпустку людську, а тут дванадцять днів! Отак розщедрився хтось… Хіба ж не насмішка?

- А вам щоб на повний курортний сезон? -ущипливо питає студент, зупиняючи погляд на кремезній, атлетичної будови постаті бульдозериста.- Щоб здоров'ячко підремонтувати?

- На здоров'я, молодий чоловіче, не скаржусь,- відрубав Левко Іванович, і голос його налився гнівом.- Не хочу, щоб такою відпусткою моя праця була принижена. Щоб який-небудь книгогриз ставив її нижче, ніж вона того варта.

- Знову треба писати в ВЦРПС,- підвівся й Фісунов.

Один по одному механізатори залишають столи, ідуть до звалених у затінку барил із водою, юрмляться там, п'ють.

Бражиха ж тим часом, підкликавши студента до віконця за котлетами, яких йому спершу було не вистачило, пояснювала йому терпляче:

- Про курорт свій, то ви Левкові Івановичу даремно, не для курортів він на світі живе. Скільки в нього тих грамот, подяк за працю - вам і не снилось. Робітник він, і честь робітнича йому, голубе, дорога… А підлікуватись йому теж не завадило б: як зима, так у нього рани партизанські відкриваються в ногах.

- Пробачте, я не знав.

- Та ще й радикуліту на бульдозері нажив!

- Не знав і цього.

- А знайте! - І вона, сердито грюкнувши засувкою, закрила перед ним вікно видачі.

Невдовзі тітка Катерина з'являється під навісом з мискою супу, підсідає до дівчат та жінок-археологів, що розморено дообідують, червоніючи своїми попаленими хребтуватими спинами.

- Не вірте йому, дівчата, що він ото знов про довгий карбованець молов,- каже тітка Катерина пристрасним голосом.- і що тому калимщикові Єгипті заздрить - теж не вірте. Не терпить він хапуг та ліваків, такі, каже, тільки ганьблять нашу степову гвардію… Честь людини, каже, в труді, і ніде інде її не шукай…

В тітки Катерини обличчя іконно-темне, суворе, передчасно зістарене, а очі молоді, повні незгасного блиску… Доки не було ще Катерини тут, на каналі, Брага не раз про неї розповідав товаришам вечорами, і вона з його слів ставала просто красунею, не жінка, а нива золота, казав він, півсвіту пройшов, доки знайшов, а коли вона, темнолиця, розлючена, з'явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати, то всі аж отетеріли: оце він про цю злюку їм таке співав, оце її розмалював такими словами. Потім звикли до її різкої вдачі, до мумійно-сухого її обличчя без посмішки, і лише коли вона зрідка усміхалася до свого партизана, коли крізь оту її сердиту темну іконність на мить пробивалась мимовільна усмішка, то вона так змінювала Катерину, що декому здавалось: не так уже Брага, може, й перебільшував, співаючи дружині хвалу…