Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Кейт гукнув:
— Спокійність! Відчиняю вже.
Гупання нарешті припинилося. Вуйко Ховрань прогуркотів:
— З вами все гаразд, пане Влош?
— Так, — сказав він, прибираючи засув. — Гаразд повний.
Кейт розчахнув обидві стулки дверей і побачив у коридорі господаря гостинки з масляним ліхтарем і сокирою в руках, а також кількох міцних слуг, озброєних різницькими ножами та довбнями.
— Що у вас сталося, пане Влош? — запитав вуйко Ховрань.
— Проходити вам сюди, — свою неоковирну фразу Кейт супроводив помахом руки. — Дивітеся ви самі.
Вони юрбою пройшли до кімнати.
— Ото там, — мовив Кейт, показавши на ліжко. — Зловмисник. Стільцем був ударити його. Штовханням у вікно скинув іншого вниз.
Джейн стояла на тому ж місці, де залишив її брат. Вона так нічого й не надягла на себе. Втім, її нічна сорочка була довга, до середини литок, і надійно прикривала плечі та груди.
Господар на ходу пробурчав: „Моє шануваннячко, пані,“ — і підступив до ліжка. Піднявши ліхтаря, а сокиру тримаючи напоготові, він уважно подивився на непритомного. Щойно зараз Кейт побачив, що грабіжник мав вогнисто-руде волосся і такого ж кольору бороду. Його закривавлене хиже обличчя справляло моторошне враження. Джейн, що повернулась була до ліжка, глухо скрикнула і знову поспіхом відвернулася. Кейт узяв з крісла плед, загорнув у нього сестру й обійняв її за плечі.
— К-кейт-те, — прошепотіла вона. — Й-я б-боюсь.
— Не бійся, — сказав він. — Уже все позаду.
Тим часом вуйко Ховрань наказав одному зі слуг запалити в кімнаті свічки, а іншому перевірити, чи живий грабіжник. Слуга схилився над здорованем і невдовзі повідомив, що той живий, але зомлів від удару. Господар віддав розпорядження прибрати грабіжника з ліжка і міцно зв’язати, а сам підійшов до вікна і висунувся з нього мало не до пояса.
— Агов! — гукнув він, і Кейт зрозумів, що, незважаючи на пізню пору, внизу почали збиратися люди. — Що з тим хлопаком?
Йому щось відповіли, але Кейт не розчув, що саме.
— Ага. Ну, тоді хай хтось викличе… Вже? Тим краще.
Вуйко Ховрань щосили смикнув за мотузку, прокоментував: „Диви як міцно прив’язали!“ — потім відійшов від вікна і сказав:
— Другий злодій мертвий. Розтрощив собі голову. — Він зробив паузу й пильно поглянув на Кейта. — Тепер, пане Влош, прошу розповісти, як усе було.
Кейт плутано виклав свою версію подій. Загалом вона відповідала істині, лише не було згадано про шокер. Він сказав, що грабіжник підкрався до ліжка з його боку, вочевидь, з наміром перерізати йому горло вві сні, але він відкотився вліво й потяг за собою Джейн. Поки грабіжник перелазив через ліжко, Кейт устиг схопити стільця і вдарити його по голові, а потім підбіг до вікна і виштовхнув на вулицю другого грабіжника, який затримався через Джейнин крик. Наприкінці Кейт так захопився розповіддю, що майже перестав припускатися помилок у мові.
Вислухавши його, вуйко Ховрань скрушно похитав головою:
— Вам надзвичайно пощастило, пане Влош. Ви виказали подиву гідну реакцію та спритність, але водночас — кричущу необачність. Ці злодії напевно знали, що в мене зупинилися дуже заможні чужоземці, про це відомо всій окрузі. А коли вони побачили, що ви не зачинили на ніч вікна, то просто не змогли встояти перед такою спокусою. Непростима дурість з вашого боку… ви вже даруйте за різкість. Якщо вам так душно спати, лишили б відчиненим вікно, що веде у двір. Там я маю дюжину собак, вони б умить зчинили галас, завидівши на даху нічних гостей.
— А я інакше думав, — збентежено відповів Кейт, який насправді зовсім не подумав про те, що відчинені на ніч вікна можуть становити загрозу. — Я думав, що злодії з вулиці лазити лякатимуться.
— Як бачите, не злякалися, — вуйко Ховрань зітхнув. — Ви мене вражаєте своєю наївністю, пане Влош. Ще й надумали їхати до Ібрії — а там, повірте мені, злодії нахабніші за наших і можуть напасти на вас посеред дня на людній вулиці. Ви багата людина, подорожуєте з красунею-дружиною, але без охорони, розкидаєтеся грошима наліво й направо… Заради Спасителя! Хіба не зрозуміло, яка ви ласа здобич для розбійників? Подбайте хоча б про пані Влош!
— Я… Ми мали охорону, — промимрив Кейт. — Мій слуга був наш охоронець. Вельми сильний, вельми швидкий, вельми грізний.
Ще першого дня Кейт пояснив господареві, що свою прислугу вони залишили в Речко. Мовляв, під час подорожі його слуга зробив живота Джейниній покоївці, і коли вагітна дівчина не могла далі супроводжувати їх, вони мусили відпустити її. І слугу разом з нею — не можна ж розлучати закоханих.