Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Повість «Невський проспект» перетворює однойменний бульвар на синекдоху самого міста. Гоголь застосовує популярну у XVIII традицію оди, що зображувала міста як горде досягнення, свідчення національної величі[211]. На середину 1830-х років панегіричні описи Петербурга також ставали популярними в журналах та етнографічних публікаціях — таких, як багатотомник Панорама Петербурга (1834) Башутського, чий опис дня на Невському проспекті міг надихнути Гоголя. Однак панегірична риторика Гоголя в цій повісті зовні маскує грубі пласти іронії, а наприкінці підважує жанр панегірика, з якого вона виходить. Улюблене місце для прогулянок, ця вулиця спочатку описана так: Здесь единственное место, где показываются люди не по необходимости, куда не загнала их надобность и меркантильный интерес, объемлющий весь Петербург (ПСС 3, 9). Однак продовження повісті показує не виняток, а ототожнення Невського з меркантильным интересом, жадібністю і жагою наживи, які в цілому характеризують це місто. На Невському один із двох головних героїв, художник Піскарьов, зустрічає прекрасну жінку, яку він ідеалізує як вершину жіночої досконалості. Коли він з’ясовує, що вона повія, його це настільки шокує, що він божеволіє та вчиняє самогубство.

Головна транспортна артерія та місце зустрічі, Невський проспект, хоч як парадоксально, постає в образі ікони російської соціальної прірви. Повсякденна активність Невського регулюється неофіційним режимом, відповідно до якого певні групи людей заповнюють вулицю на визначений час, а потім їх змінює група, що займає сусідню «нішу» і не змішується з попередньою. Перед полуднем біднота й робітничий клас курсують бульваром, не даючи особливих приводів для роздумів. Однак відвідувачі Невського, що з’являються пополудні, підкреслюють свою присутність у модному місці. Спочатку вихователі та гувернантки всех наций приводять своїх вихованців на прогулянку. Після того, як розсіюється педагогический Невский проспект, на зміну заступають батьки дітей. Їм на зміну повільно приходять державні чиновники, що повертаються зі служби. Їхня поведінка зумовлена місцем у «Табелі про ранги». У сутінки вулиця знову пожвавлюється: це час для нижчих форм міського життя — тоді вона перетворюється на місце для неодружених і гульвіс та їхніх гріховних спокус. На противагу духу спільноти та соціальної єдності, характерному для українського світу Гоголя, Петербург виявляється втіленням роз’єднаності та фрагментації. Кожна соціальна група залишається в орбіті власного світу.