Вогнем i мечем. Том другий
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-743-8
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем i мечем. Том другий». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу ґйд проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
Зненацька дівчина постала у нього перед очима мов жива — і страшенно розчулився старий шляхтич, і весь поринув у свої думи, уявляючи, що невдовзі станеться.
Та ось Жендзян потяг його ззаду за рукав:
— Ваша милость!
— Що таке? — спитав Заглоба, невдоволений, що перебили хід його думок.
— Бачили, ваша милость? Вовк промчав перед нами.
— То й що?
— А може, то не тільки вовк.
— Дожени й поглянь йому у вічі.
Цієї миті Володийовський зупинив коня.
— А ми не збилися з дороги? — спитав він, бо вже й пора бути на місці.
— Ні! — відповів Жендзян, — їдемо так, як говорив Богун. Господи, скоріше б уже все це скінчилося.
— Скоро й кінчиться, якщо правильно їдемо.
— Я ще хочу ваших милостей попросити, щоб, поки я із чаклункою говоритиму, ви наглядали за Черемисом; це великий паскуда, до того ж із пищалей він стріляє несхибно.
— Не бійся. Їдьмо!
Та ледве проїхали вони кілька десятків кроків, як коні почали прясти вухами і хропти. У Жендзяна морозом сипнуло по шкірі: йому здалося, що із-за вилому скелі ось-ось пролунає виття упиря або вилізе якась невідома бридка істота, — але виявилося, коні захропли тому, що вершники наблизилися до лігва того самого вовка, який перед цим налякав пахолка. Навколо було тихо, навіть сарана перестала стрекотіти, бо сонце вже скотилося на крайнебо. Жендзян перехрестився і заспокоївся.
Раптом Володийовський зупинив коня.
— Бачу яр, — сказав він, — вхід до нього закритий валуном, а у валуні вирва.
— Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, — прошепотів Жендзян. — Це тут.
— За мною! — скомандував пан Міхал, — повертаючи коня.
Через хвилину вони стояли біля вирви і проїхали ніби під кам’яним склепінням. Перед ними відкрився глибокий яр, густо порослий на схилах, що являв собою широку напівкруглу рівнину, немовби обнесену високими мурами.
Жендзян почав кричати, набираючи повні груди повітря:
— Бо-гун! Бо-гун! Привіт, відьмо! Привіт, відьмо! Бо-іун! Бо-гун!
Вершники зупинили коней і певний час стояли мовчки, після чого пахолок знову заходився кричати:
— Богун! Богун!
Здалеку долинув собачий гавкіт.
— Богун! Богун!
На лівому схилі яру, куди падало червоне й золоте проміння сонця, зашелестіли густі кущі глоду й дикої сливи, і за хвилю мало не на самісінькому краю схилу з’явилася якась постать, котра, перехилившись і затуливши очі рукою, пильно вдивлялася у прибулих.
— Це Горпина! — сказав Жендзян і, склавши біля рота долоні рупором, учетверте закричав:
— Богун! Богун!
Горпина почала спускатися, вигинаючись назад для рівноваги. Йшла вона швидко, а за нею дріботів присадкуватий, кремезний чоловічок із довгою турецькою рушницею в руці. Кущі ламалися під важкими ступнями відьми, каміння падало з-під них із гуркотом на дно яру. Вигнута, у пурпурному блиску, вона й справді здавалася велетенською надприродною істотою.
— Хто ви? — спустившись униз, запитала звучним голосом.
— Як поживаєш, голубко? — гукнув у відповідь Жендзян, до якого, коли він побачив, що перед ним не духи, а люди, повернувся його звичайний стан.
— Ти Богунів слуга? Авжеж, пізнаю тебе! Привіт, малий! А це що за одні з тобою?
— Богунові друзі.
— Краля відьма, — буркнув у вусики пан Міхал.
— А чого ви сюди приїхали?
— Ось тобі, голубко, пірнач, ніж і перстень, тямиш, що це означає?
Велетка взяла усе і почала пильно роздивлятися кожну річ, після чого сказала:
— Так, це вони! Ви по князівну?
— Авжеж. Вона здорова?
— Здорова. А чому Богун сам не приїхав?