Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
До Гужви нарешті почало доходити.
— Ви хочете… признатися ще в одному вбивстві? Тепер, після всього?
— Ага, — посмішка не робила обличчя Богдана Баглая добрішим. — Хочу признатися, поки мене не завезли звідси. Я подивився кіно про себе і мене замучила совість.
— А, отже, вам таки надали змогу…
— Ці гомики обіцяли — і зробили. Причому, суки, зробили б навіть без обіцянки. Постовий, псяра, особисто за мною прийшов, вивели мене, завели до нього в кабінет, посадили на стілець, закували руки ззаду. Замість прогулянки, козлини. Я маю право на годину прогулянки. Мене запитали: гуляти чи кіно про себе дивитися? Знаєте, як гуляти хотілося? — Баглай нахилився трошки вперед, і Гужва раптом гостро зрозумів, як цьому молодому хлопцеві хочеться гуляти. — От біда — телека сто років не бачив. І невідомо, коли побачу. Ну, показали мені мене й про мене. Підняли й засунули знову в камеру. Невеличке порушення внутрішнього розпорядку.
— Сподобалося? — Гужва не часто дозволяв собі говорити дурниці, не збирався й цього разу, але запитання зірвалося з язика само собою.
— А, то їхня справа, — махнув рукою Баглай, і адвокат справді побачив перед собою цілком байдужу до всього, що відбулося з ним і довкола нього, людину. — Мені просто захотілося признатися ще в одному вбивстві. Чарівна сила мистецтва, знаєте про таке? Тому мушу знову шукати собі адвоката. Я свої права знаю. Далі вже не засудять, далі нема куди. Та все повинно йти за правилами. Через те я нічого не сказав ані начальнику тюрми, ані комусь іншому. Просто підняв бузу: адвоката мені і все. Ги-ги, мене навіть у карцер спочатку закрили. Тільки адвокат все одно прийшов. Зашибись у нас закони, правда? Казав же я вам — дикі, але симпатичні. Можуть мене тут у жопу видрючити всім вертухайським нарядом, та потім усе одно по адвоката сходять, гадюки.
Від останнього слова Гужву пересмикнуло.
— Так, гаразд, — він опанував себе, до нього знову повернувся діловий настрій. — Отже, ви хочете зізнатися у тому, що скоїли на території міста Слобожанська ще одне вбивство і приховали це на слідстві…
— Дослухай мене, дурню…
У такій манері, в такому тоні Богдан Баглай звернувся до адвоката вперше. Хлопець годився йому в сини, нехай старші, на своєму віку Гужва бачив і не таких злочинців, але ця фраза не просто вивела його з рівноваги, не просто обпекла, немов канчуком, — вона налякала, по-справжньому налякала дорослу, впевнену в собі людину. І погляд Баглая став холоднішим, він буквально заморожував, сковував крижаною оболонкою, ніби гіпнотизував.
— Слухай мене уважно, — тепер Баглай говорив короткими уривчастими фразами, даючи зрозуміти — не буде більше жодних ліричних відступів та ходінь довкола теми. — Я хочу, аби ти заробив свої сімдесят п'ять штук. Ті самі. Їх списали. Отже, про них забули. Гроші будуть повністю твої. Для цього мені треба признатися в убивстві. Воно реальне. Я знаю, хто це зробив. Знаю, де цей чоловік. Але я візьму його на себе. Ти мій адвокат, ти мусиш у всьому мене підтримувати. Тепер ми з’ясуємо одну важливу для мене деталь. Тобі потрібні ці сімдесят п’ять тисяч баксів?
— Звичайно, — Гужва навіть якби захотів, просто не зміг би зараз дати іншої відповіді. І прозвучало це наче чарівне слово. Ніби не було перед ним страшного навіть за тюремними стінами, розлюченого засудженого до довічного ув’язнення Богдана Баглая, вбивці десятьох осіб. Власне, він нікуди не подівся. Просто знову став зовсім не страшним. Людиною, дії якої обмежені міцними тюремними стінами.
— Дуже добре. Бачите, гроші не можуть зотліти без господаря. Мене замучила совість, правда. У мене, Едуарде Васильовичу, вона саме тут і прокинулася. Труп висить на місцевих ментах безнадійним «глухарем» уже скоро дев’ять місяців. Пора б йому вже народитися. Такий, знаєте, новонароджений трупик. Я беру на себе ще одне чуже вбивство. Мені гріхом більше, гріхом менше — один хрін. Згодні?
— Згоден, але не зовсім розумію…
— І не треба. Я знову клієнт. Ви знову мій адвокат. Причому я — кредитоспроможний клієнт. Найсмішніше — захищати себе не вимагаю. Гроші ви заробите зовсім за іншу послугу. Вірніше, навіть за дві послуги. Невеличких.
Коли Богдан Баглай сказав, чого він просить, навіть не просить — вимагає, адвокат Едуард Гужва зрозумів, що саме має статися. Вірніше, може статися. Та зловив себе на думці — йому від цього зовсім не страшно. Навпаки, коли все зрозуміло й розставлено на свої місця, коли немає недомовок і розмов про опудало Карлсона, сприймати Баглая з його зміїними очима якось навіть простіше й легше.