Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Дійсно, дуже дивно. Але Ліна краще знає, що і коли робити. Хоча не бачу в тобі нічого особливого. Звичайний маг Водяної стихії. Слухай, а яким чином тебе повністю ініціювали? Адже маги можуть тільки первинну ініціацію робити. Невже Ліна навчилася робити повну?

— Ні, не навчилася. Мене, як і належить, ініціював Гуру.

— Нічого собі! Але ж за правилами це роблять через кілька тижнів навчання у Школі. Та й де ви там портал відшукали, і чому Вищий це зробив? Одні загадки з тобою!

— Я думаю, що скоро на частину з них ви отримаєте відповіді.

— До речі, вона доручила мені тебе охороняти і допомагати тобі у всьому. Та ще й такими словами, що якби я не був з ніг до голови червоним, то точно почервонів би. Не знаєш, чому б це?

— Здогадуюся, але мене це не дуже тішить, — сказав Нік. Його досі гнітила впевненість Ліни в його обраності і важливості.

Чаклунка була впевнена у чесності та відданості професора Атавхаї і тому дозволила Ніку розповісти йому хоча б частину правди. Нік думав це зробити пізніше, але ситуація склалася вдало, і він вирішив не відкладати це. Він промовив заклинання «Поїста Ранаксіл» і зняв основний магічний захист Золотого.

— Професоре, Ліна дуже впевнена у вас, тому я можу розкрити трохи таємниці. Але ви повинні розуміти, що все, що почуєте від мене, повинно назавжди залишитися між нами. І Ліна, і я, і Вищий вважають, що краще поки зберегти все в таємниці від сторонніх.

— Та заради Ліни я життя віддам, а не те що таємницю збережу!

— Добре. Тим більше, я думаю, що ваша допомога мені все-таки буде потрібна. Я зняв ще один магічний захист, і якщо ви ще раз магічним зором поглянете на мене, то частина загадки для вас стане зрозумілою.

Атавхаї вимовив слова заклинання і подивився на Ніка. Той не зміг стримати усмішки, коли побачив реакцію від побаченого на обличчі у демона. Йому здалося, що очі Атавхаї стали більші, ніж голова Ніка.

— Оце так! Золотий! Та ще такої сили! Ось так скарб знайшла Ліна. Тепер я розумію, чому вона дала тобі час дозріти. Такий дар тільки дорослому і мудрому під силу застосувати правильно.

— Ну, не знаю, дар це для мене чи тягар і чи достатньо я вже готовий, аби ним скористатися, — Нік сердився, коли його намагалися зробити особливим.

— А як же тобі вдалося змінити колір магії? Я не знаю магів, які могли б це робити. Зазвичай повністю закриваються, а так, щоб міняти колір…

— Та це я у Вищого попросив, і він дав мені таку можливість. Ми вирішили, що треба поки приховати правду, — сказав Нік.

— Нічого собі! Ти у Вищого попросив і він дав?! Ніколи не чув, щоб Вищі щось давали просто так магам, а тим більше учням.

— Ну, ми посварилися трохи спочатку. А потім майже подружилися. Гуру виявився не таким вже й поганим хлопцем, — хвалився трохи Нік.

— Ти мене, напевно, вирішив зовсім сьогодні добити. Якщо у тебе такі друзі та покровителі, як Ліна і Вищий, тоді я за тобою хоч у вогонь, хоч у воду. Ні, все-таки краще лише у вогонь. Нам, демонам, це тільки приємно. Ну, а якщо серйозно, то що натомість зажадав за такі подарунки Вищий?