Золотий маг. Книга 1. Зерно

По залу пройшлася хвиля шепоту. Всі чомусь вирішили поділитися своїм сприйняттям такої новини з сусідом. Нік повернув голову в бік особливо гучного гурту магів і побачив, як між собою про щось сперечаються глави кланів Лисиць і Стовпів. Ніка пересмикнуло від огиди. Ці двоє здалися йому работорговцями на ринку невільників, які зчепилися через вподобаного раба. У голові промайнув опис Ліни про риси та характеристики кланів. Рішення прийшло миттєво.

— Тихіше, колеги, тихіше! — мало не прокричав директор Школи. І коли шум трохи влігся, продовжив. — Отже, Глави кланів, я сподіваюся, ви вже прийняли рішення. Магістре Зонколане, будь ласка, ваше рішення.

Зонколан почав підійматися, щоб промовити прийняте рішення. Нік здогадувався, яке воно буде. Він схопив його за руку й посадив назад у крісло. Глава клану повернувся і здивовано та зі злістю подивився на Ніка.

— Зонколане, я хочу, щоб ти взяв цього новачка до нас в клан, — дивлячись прямо у вічі тому, сказав Нік. — Будь ласка, зроби це.

— Я не зрозумів, Ніку. Що зробити? — здивувався Зонколан.

— Візьми цього претендента, будь ласка, — наполегливо повторив Нік.

— Ти з глузду з’їхав! Він же некромант! Ми ніколи не брали темних в клан, — почав гарчати Глава клану. — І де я тобі грошей візьму, щоб за нього заплатити? Ріок мене з’їсть!

— Гроші будуть, — спокійно сказав Нік, хоча злі очі Зонколана напроти не віщували нічого доброго. Він дістав з кишені дві розписки по десять тисяч кожна й простягнув Главі клану. — Будь ласка, зроби це.

— Магістре Зонколане, тож яке ваше рішення? — почав наполягати Глава Школи. — У вас було достатньо часу, щоб визначитися.

— Ми беремо в клан Срібних Драконів цього кандидата, — видавив із себе Зонколан.

— Магістре, я добре розчув? Ви берете до себе в клан некроманта? — тепер прийшла черга дивуватися директору.

— Так, ми беремо його в клан! — цього разу голосно і ясно сказав Зонколан. Було видно, що він ледве себе стримує від злості.

— Рішення прийнято. Здобувач Касталатус стає членом клану Срібних Драконів! — оголосив директор.

У залі здійнявся шум. Особливо крики лунали з боку глав кланів Лисиць і Стовпів. Нік подивився на сцену. Касталатус стояв розгублений на своєму місці. Магу-куратору Квіті Лорі довелося самій до нього підійти і за руку відвести до Гвелінтора. Лише Нік сидів і посміхався, схований від усіх під великим каптуром.

Ще не встиг влягтися шепіт та подив у залі від рішення глави клану Драконів, як Зонколан встав і, підштовхуючи Ніка, попрямував до виходу. Нік намагався виглядати якомога непомітнішим на фоні величезної фігури Магістра, але це йому вдавалося погано, тому що всі в цей момент дивилися на Зонколана. Вилетівши кулею з залу, Магістр великими кроками помчав подалі від усіх, при цьому майже тягнучи Ніка за собою. Як тільки вони влетіли в якийсь коридор і зал зник з очей, Зонколан зупинився й скаженим поглядом подивися на Ніка.