Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

X

Я одразу розшукала вивіску з намальованою чорною рукою й пішла в той бік, куди вказував простягнутий палець Вулиця була сіра й безлюдна, та тільки-но я ступила кілька кроків, як раптом із якогось вузького будинку висипало безліч людей: виявляється, в кінотеатрі закінчився сеанс. На розі висіла ще одна вивіска з намальованою чорною рукою; вказівний палець був зігнутий — це вже готель «Голландія». Я злякалася, побачивши, що будинок такий брудний, повільно перейшла через вулицю й зупинилася перед тамбуром, пофарбованим у червонястий колір, потім рішуче штовхнула двері й увійшла в ресторан. Біля прилавка стояли троє чоловіків. Коли я увійшла, вони глянули на мене, урвали розмову й подивилися на господиню, а господиня, піднявши очі від ілюстрованого журналу, подивилася на мене Її погляд ковзнув з мого обличчя на капелюх, спинився на сумочці в моїй руці, потім вона трохи нахилилася вперед, щоб подивитися на мої туфлі й ноги, і знову подивилася мені в обличчя, довго розглядала мої губи, наче хотіла вгадати марку помади Відтак вона знову нахилилась і, з сумнівом подивившись на мої ноги, повільно спитала:

— Чого треба?

Знявши руки з стегон, вона спершу поклала їх на нікельований прилавок, а потім склала на животі, і на її блідому худому обличчі відбилась розгубленість.

— Я прийшла до свого чоловіка,— сказала я, і чоловіки відвернулися, повели далі свою розмову, а господиня, перш ніж я назвала своє прізвище, випалила:

— Одинадцята кімната, другий поверх.

Вона показала на двері біля прилавка. Один з чоловіків підбіг до дверей і відчинив їх. Він був блідий і, мабуть, п'яний: губи в нього тремтіли, білки очей почервоніли. Коли я подивилася на нього, він опустив очі. Я сказала: «Дякую» — і пройшла у відчинені двері. Піднімаючись сходами, я почула з-за дверей, що поволі зачинялись, як чийсь голос промовив:

— А вона тутешня.

Сходова клітка була пофарбована зеленою клейовою фарбою, крізь матову шибку видно було чорну стіну, а на другому поверсі в маленькому коридорчику горіла лампочка без абажура.

Я постукала в двері одинадцятої кімнати, але ніхто не відповів, і, відчинивши двері, я увійшла. Фред лежав на ліжку й спав. Коли він лежить у ліжку, то здається таким зніженим, ну майже як дитина. Йому можна було дати років вісімнадцять, якби не його виснажене обличчя. Уві сні він злегка розтуляє губи, темний чуб спадає йому на лоба, і обличчя в нього, як у непритомного, він спить дуже міцно. На сходах я ще сердилася, що через нього чоловіки могли видивлятися на мене, як на повію, але тепер я дуже обережно підійшла до ліжка підсунула стільця відкрила сумочку й витягла сигарети.

Я сиділа біля його ліжка, курила, а помітивши, що він починає занепокоєно ворушитися, відвертала від нього очі й розглядала серця на шпалерах, переводила погляд на потворний абажур і випускала дим сигарети крізь щілину в прочиненому вікні. Згадавши минуле, я зрозуміла, що відтоді, як ми побралися, нічого, по суті, не змінилося: наше подружнє життя починалося в мебльованій кімнаті, яка була майже така сама огидна, як і цей готельний номер. Справжня квартира з'явилася в нас незадовго до війни, але тепер я згадую про неї, як про щось таке, чого насправді ніколи не було: чотири кімнати, ванна — і чистота; в Клеменсовій кімнаті були шпалери з Максом та Моріцом[8], хоч він був тоді ще надто малий, щоб розглядати малюнки. А коли він так підріс, що вже розбирався в малюнках, будинку, в якому була кімната з Максом та Моріцом на шпалерах, більше не існувало. Я й досі бачу Фреда, як він стоїть, заклавши руки в кишені своїх сірих формених штанів, і дивиться на купу руїн, з яких здіймається легкий сірий дим. Здавалося, Фред нічого не розуміє, нічого не відчуває, здавалося, він іще не усвідомив що в нас уже немає ні білизни, ні меблів — анічогісінько; і він подивився на мене поглядом людини, що ніколи нічого не мала по-справжньому. Він вийняв з рота припалену сигарету, ткнув її мені в рот, я затягнулася, і разом з димом першої затяжки в мене вихопився голосний сміх.

Відчинивши вікно навстіж, я кинула недокурок у двір; серед сміттєвих відер видно було велику, жовту від брикетного попелу калюжу, й сигарета зашипіла в ній. На вокзал прибув поїзд. Я почула голос диктора, але не розібрала слів.

Коли на соборі ударили в дзвони, Фред проснувся: від цього дзвону забряжчали шибки у вікнах, вони почали тихо вібрувати, вібрація передалася металевій палиці для фіранок, що стояла на підвіконні і вона застукала по склу.

Не поворухнувшись і нічого не сказавши Фред подивився на мене й зітхнув, і я зрозуміла що він повільно прокидається від сну.

— Фреде, промовила я.

— Га,— сказав він, притяг мене до себе й поцілував. Він притяг мене ближче, ми обнялися, подивились одне на одного і коли він узяв мою голову, відхилив від себе й допитливо подивився на мене, я мимоволі всміхнулася.

— Нам треба піти до меси, сказала я, чи ти вже був?

— Ні,— відповів він,— я зайшов до церкви на якусь хвилину Коли прийшов, уже благословляли.

— Тоді ходімо.

Він лежав на ліжку в черевиках, очевидно, заснув, не вкрившись, і я помітила, що він змерз. Наливши в таз води, він провів мокрими руками по обличчю, утерся й узяв зі стільця своє пальто.