Перстень Борджіа

— Твоя рідна мова?

— Так, — посвідчив Петр. — Але що це міняє?

— Вельми багато, — сказав чернець. — Бо якщо у вашій єретичній землі немає звичаю обрізати всім немовлятам чоловічої статі палець на лівій руці, узгоджувати відсутність твого лівого безіменного пальця з твоєю національністю необов’язково. Отож, сину мій, ти є ніхто інший, як перший радник і довірена особа турецького султана, П’єр Кюкан де Кюкан, котрий зараз таємно подорожує по Франції і на котрого в цій подорожі чекає неминуча смерть.

Цього разу Петр, мабуть, уперше в житті, роззявив рота від жаху.

— Це неможливо, — сказав він.

— Що неможливо? — запитав чернець, усміхаючись. — Що тут на тебе чекає неминуча смерть? Отож знай, ця справа вирішена, тому приготуйся до найгіршого, щоб ти вмирав очищеним від гріха і примиреним зі світом. Ох, вибач, я й забув, що ти мусульманин.

— Я не мусульманин, — заперечив Петр. — І мені не йдеться про небезпеку смерті, бо я не пам’ятаю, коли б вона мені не загрожувала, отож я давно звик до неї. Та як ви, з біса, пізнали, хто я такий? Цього не знав навіть капітан корабля, на якому я приплив. Моє інкогніто готувалося старанно і було як слід продумане. Моя власна жінка не знає, куди я помандрував. Про мої наміри не знає ніхто, крім султана. Крім торговця кіньми і лахмітника я на французькій землі, доки зустрівся з вами, не перемовився ні з ким жодним словом. Тому й я сказав, коли ви назвали моє ім’я, якого сам уже не вживаю довгі роки: це неможливо. Аби я не знав, отче, що ви святий муж, то сказав би, що ви диявол. Але ж дияволів немає. То хто ж ви?

— Можеш звати мене отцем Жозефом, а я зватиму тебе П’єром, — відповів капуцин. — Цього тобі мусить вистачити для встановлення моєї особи. А пояснити тобі, звідки я знаю все, що розповів про тебе, на жаль, не можу, бо якби й відкрив тобі ім’я людини, що розповіла мені про тебе, а я природно не відкрию, це лише змінило б формулювання твого запитання, на яке б я навіть не відповідав — замість питати, як ти питав досі, як це можливо, що я про тебе все знаю, ти питав би, як це можливо, що про тебе знає мій інформатор, і твоя зрозуміла цікавість усе одно не була б задоволена. Скажу одне: твоє інкогніто, яке ти так старанно готував, є вельми й вельми сумнівне, і твій приїзд до Франції, здійснений буцімто для того, щоб скрутити шию кардиналові Гамбаріні — так, так, і це я знаю — був очікуваний, про тебе відомо все, навіть те, скільки у тебе пальців на лівій руці, який ти на зріст, одним словом, ти дозволив заманити себе до пастки. А тепер я можу, як і обіцяв, дати тобі корисну пораду: розвертайся і тікай якнайшвидше назад до Стамбула, бо в цій вельми побожній країні, це я кажу без іронії, тебе, крім втрати голови, не чекає нічого.