Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
І він розпочав хрипким баритоном:
— Frère Jacques, frère Jacques…
Коли він закінчив цей рядок, Петр повторив його з тої ж ноти і в тому ж темпі, але у чеській версії:
— Брате Єне, брате Єне…
Бо цієї пісні його колись навчив батьків родич, фратер Августин. Вона співалася як канон, коли співаки, хай їх було двоє, троє або й четверо, співають усі те саме, але роблять паузу в один такт щодо попереднього. Коли Петр починав своє «брате Єне», чернець співав уже другу строфу «Dormez — vous, dormez — vous?», Петр заспівав чеську версію цієї фрази «вже не спи, вже не спи», коли чернець перейшов до третьої строфи «Sonnent les matines, sonnent les matines», якій відповідало чеське «на утреню дзвони дзвонять, на утреню дзвони дзвонять» і яку Петр заспівав, коли чернець закінчив перший куплет канона впевненим «дін–дан–дон, дін–дан–дон». Коли з Петрових уст прозвучала чеська репліка цієї ономатопеї[23], що нагадувала звук дзвону, себто «бім–бам–бум, бім–бам–бум», чернець уже знову повторював першу строфу «Frère Jacques, frère facques» і так далі аж до кінця, і знову спочатку аж до нескінченності.
Вони стиха співали й співали, злагоджено прямуючи, і їхній спів — Петрів чеський, ченців французький — переплітався нібито незалежно, а насправді у певній єдності, і втішено линув у густі сутінки, що поглинали обідраний пізньою зимою край.
Петрові спочатку було прикро й соромно, бо мав враження, що ще ніколи в житті він не потрапляв у дурнішу і смішнішу ситуацію, але чим далі йшов він, співаючи, поруч із ченцем, що так само співав, то більше це йому подобалося: за незмірної й цілковитої непевності долі, яка була попереду і назустріч якій він вирушив, керований єдиною, сильною, але невиразною думкою про помсту, цілковита залежність співу, коли він у будь–яку мить знав точно, що пролунає наступної хвилі, здавалася йому втішною і заспокійливою своєю незвичністю. Це звучало мов хвала чи подяка, як оголошення миру і спокою, який обидва подорожні в сутанах приносили, тихо тріумфуючи, до міста Оранж, котре до цієї миті, як усі інші міста на світі, кипіло від брудної людської заздрості. Та коли вони наблизилися до перших будинків перед мурами, чернець несподівано припинив спів і сказав:
— Ну, досить, бо зараз для нас настає блаженство вище й делікатніше, ніж радість зі співу, щастя, яке відчуває людина, звільняючись від самої себе, коли її принижують і плюють на неї.
І постукав п’ястуком у ворота низької, старої і згорбленої садиби, яка своєю важкою масою замикала зі сходу великий фруктовий сад. У кількох вікнах садиби світилося. Озвалося люте гавкання пса.
— Хто там? — проказав у пітьмі стурбований голос, коли капуцин постукав удруге і втретє.
— Двоє стомлених подорожніх просять притулку і шматка хліба, — сказав чернець. А голос відповів:
— Геть, волоцюги, чорти б вас ухопили, заброди, грім би вас побив, гультіпаки, голото вошива, злодюги смердючії Жане, замкни курку, а ви забирайтеся, лайдаки, лише час Божий марнуєте, а ми мусимо вас годувати! Щоб я вас не бачила, нікчеми, дармоїди, бо спущу пса!
— Voilà![24] — сказав чернець, і з його голосу було чути, що він усміхається. — Таке привітання знімає з людської душі тягар докорів сумління від власного марнославства, пихи й самовдоволеності. Кожний ляпас, кожна лайка, кожний стусан, завданий тобі, полегшить на десять років страждання в чистилищі, звичайно, якщо ти стерпиш усе без гніву й жадоби помсти. Ця стріла Божої любові й милосердя, проникши в морок несвідомості, що прикриває нутро самотньої і грішної людської істоти, ошуканої облудою своєї індивідуальності, наповнить її несказанною втіхою й любов’ю.
Петр лише зітхнув і не сказав нічого, навіть бровою не повів, він тримався пристойно і шанобливо, бо не міг не визнати, що ця зустріч із незнайомим капуцином була не фатальною, а зовсім навпаки: тільки–но б він зайшов у найближчий заїзд і замовив собі їжу й питво, кожен би відразу розпізнав, що він лише вдає ченця.
А чернець продовжував споживати те, на його думку, вище й делікатніше блаженство повною чарою, бо куди б він не загримав, куди б не постукав, ніде не отримав приязного запрошення і привітання, отож доки вони з Петром пройшли передмістям аж до мурів, з його посмертного рахунку було списано шістдесят років перебування у чистилищі. І лише коли вони проминули браму і пішли вуличками міста, котре від римських часів, коли ще йменувалося Араузією, славилося своїм знаменитим театром, їм усміхнулося щастя, бо зустріли громадянина, котрий весело озвався до них:
— Гей, побожні брати, чи отці, чи хто ви там, потребуєте шматок хліба і ковток вина для підкріплення сил? Отож знайте, що в мене саме народилася донька, якій я збираюся дати просте й побожне ім’я Марі–Клер, таке ж гарне, як і вона сама, а на відзначення цієї щасливої події запрошую вас до «Ключів святого Петра» на шмат козячого сиру і жейдлик[25] доброго рожевого винця. Не пощастило вам, що в мене народилася дочка, а не син, якого я хотів, щоб він колись успадкував мою фарбарню, найвідомішу в усій околиці, бо якби в мене був народився син, якого б я назвав Маріусом, бо якби він народився, а він же не народився, я б почастував вас не сиром, а жирними ковбасами, і не жейдликом, а глеком рожевого винця. Але вдовольніться сиром, як я вдовольнився дочкою, і ходіть зі мною, доки запрошую.
23
Звуконаслідування (гр.)
24
Ось, так–то! (фр.)
25
Давня міра об’єму в Чехії (0,39—0,48 л), посудина такої місткості.