Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
Але як убивці впізнають, що це він, який вони мають про нього signalement[28]? Гадають, він досі носить рясу капуцина; тільки ж капуцинів дорогами Франції тиняється сила–силенна. Той, хто наймає убивців, звичайно, не буває присутнім при вбивстві, тому не може вказати на П’єра пальцем: ось він. Отож як П’єрові вбивці збираються розпізнати П’єра серед інших францисканських ченців? Тим, що він поставний, довгоногий і вродливий? Це неймовірно, бо й серед францисканців знайдуться поставні й вродливі чоловіки — приміром, я сам, якби помився та привів до ладу вуса й волосся, виглядав би цілком пристойно. Мабуть, не мушу запевняти Господа, що констатую це лише як голий факт, без жодного самолюбства, бо якби покладався на свій сприятливий вигляд, о, я зміг би використати це як належить, а я ж цього не роблю.
Патер Жозеф усміхнувся і півголосом процитував з Першої книги Мойсеевої: «А Йосип був гарного стану та вродливого вигляду». — Ну, гаразд, тілесна краса, — провадив свої міркування святий отець, — будучи неосяжною ро-
.
зумом, а тим–то невимовною словами, не може становити signalement для підступних убивців. Як тоді вони мають упізнати П’єра? Що в нього бракус безіменного пальця? Це вже ближче, бо судження «П’єрові бракує лівого безіменного пальця» походить зі сфери понять, що підлягають вимірові й рахункові, в яких людина, відособлена від Бога — а найманий убивця обов’язково відособлений від Бога — єдино й почувається, як у себе вдома, і дає суворому розумові безпечніший і вільніший орієнтир, ніж непевна, спрямована до світу платонових ідей констатація «П’єр вродливий». Проте вбивця мусить напевно розпізнати свою жертву вже здалеку, щоб приготуватись до злочинної дії, а відсутність безіменного пальця — це дрібниця, яку на великій відстані не дуже помітиш, не кажучи вже про те, що покрій чернечої сутани спокушає людину застромити праву руку в лівий рукав і навпаки, завдяки чому руки стають узагалі невидимі.
Ні, не те; треба вжитися у спосіб мислення того, хто найняв убивців, які мають відправити П’єра на той світ, ужитися, хоч як би важко це було. Коли б я, отець Жозеф, був на його місці і коли б гадав, що він переодягнений ченцем, бо не знав би, що йому, П’єрові, пощастило знайти такого чудового порадника, який відмовив його від цього наміру, я, звичайно, спробував би потай позначити його рясу чимось таким, щоб аж очі вбирало — приміром, підкупив би власника заїзду, в якого Петр ночував би, щоб той таємно забруднив її коломаззю або облив червоним вином, чи навпаки…
Дійшовши у своїх міркуваннях аж до цього місця, патер Жозеф відчув, як, усупереч холодному вітрові, що віяв в обличчя, на чолі його виступив піт. У несподіваному прозрінні він згадав, як учора ввечері Петр на частку секунди побачив, чи думав, що побачив, одного з тих мерзотників, котрі виманили його у Францію, і як потім хазяїн заїзду, доти кислий і непривітний, раптом ні сіло нівпало став привітним і запропонував їм ночівлю у вітальні, а потім прислав свою доньку по їхні сутани, буцімто щоб їх вичистити. Навіщо? Аби якось позначити Петрову сутану, на яку йому вказав пальцем той, хто найняв убивців. А я, — шаленів отець Жозеф, — заплішений дурень, чимчикую в цій міченій сутані безлюдною долиною Рони і намагаюсь злитися з Богом, так ніби моє злиття з Богом не вирішене й без моєї спасенної волі й зусиль.
І розлючений чернець спробував якнайшвидше позбавитися цього позначення, названого ним подумки signalement, себто того самого синього мотузка, що дратував його протягом усієї нинішньої мандрівки, але чи тому, що в нього тремтіли руки, чи то мотузок був зав’язаний надто туго, йому не вдавалося розв’язати вузла. І поки він усе відчайдушніше боровся з цим вузлом, бо мав обгрунтоване відчуття, що звідкись із глибини лісу, де відбувалася ця зовні самітня сцена, за ним з реготом стежать — його слух, який загострила тривога, розпізнав у шелесті дерев, трави й кущів ніби відлуння жорстокого людського сміху — і коли він звів голову й затамував подих, щоб прислухатися, біля самого його лівого плеча пролетіла стріла, з гнівним деренчливим звуком роздратованого шершня.
28
Знак, символ (фр.)