Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
У ХІХ ст. стельмахи були знані майже в кожному селі. Зазвичай вони працювали сезонно. Найбільше стельмаство було розвинене на Полтавщині, де на кінець ХІХ ст. у цьому ремеслі було задіяно понад 2 400 родин; на Харківщині й Київщині. Відомим центром стельмаства було село Дорогоща Хмельницької області.
Усна народна творчість
Усна народна творчість, або фольклор (від англ. folk-lore – народна мудрість) – важлива складова культури народу.
Народні пісні, думи, казки, загадки, потішки, гуморески, скоромовки створювалися протягом багатьох століть.
Вивченням усної народної творчості займається спеціальна наука – фольклористика.
Народна творчість тісно пов’язана з життям простих українців. Всі буденні і визначні моменти в житті відбивалися в народній творчості.
Усне художнє слово супроводило людство від часів виникнення мови, увійшло в життя й побут, втілило прагнення до прекрасного.
Усна народна творчість так само давня, як і наскельні малюнки первісних людей та виявлені в тисячолітніх глибинах археологічних культур предмети побуту з різними орнаментальними прикрасами тощо.
Регулярне записування творів усної народної словесності здійснювали лише з кінця XVIII – початку XIX ст. Тому багато давнього фольклору нині втрачено.
Однак і в матеріалах, зібраних порівняно нещодавно, наявні численні давні змістові й образні елементи. У різних жанрах українського фольклору, зокрема обрядового й казкового, дослідники простежують відгомін родоплемінного ладу, а також подій часів Київської Русі, татаро-монгольського нашестя, литовсько-польського поневолення України, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного панування, за свободу й незалежність.
У фольклорних творах відображені важливі історичні події, турботи, настрої та сподівання нашого народу.
Як і в сучасній літературі, у фольклорі розрізняють великі групи творів, які називають родами:
1) епос – твори, до яких належать прислів’я, приказки, народні прикмети, байки, гуморески, легенди, загадки, казки, скоромовки, анекдоти тощо;
2) лірику – пісні, пов’язані з працею, побутом, родиною тощо;
3) драму – пісні-ігри, вертеп, весільні обряди тощо, у яких містяться зародки сучасного театрального мистецтва;
4) народний ліро-епос, до якого належать балади й думи.
До неоціненних перлин творчості будь-якого народу, зокрема й українського, належать прислів’я та приказки – короткі влучні вислови, які передають нащадкам найцінніші здобутки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам’яттю народу та склалися внаслідок його спостережень, дають змогу кожному наступному поколінню виробити власні погляди на складні питання, з якими ми неодмінно стикаємось у житті.
…загалом прислів’я та приказки становлять ніби зведення правил, якими людина має керуватись у щоденному житті? Вони рідко тільки називають якийсь факт, а здебільшого радять чи застерігають, схвалюють або засуджують, словом, повчають, бо спираються на мудрість численних поколінь нашого народу, чия невичерпна талановитість, сильне естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують примножувати й збагачувати духовну спадщину, накопичувану протягом століть.
Чіткої межі між прислів’ями та приказками не існує, основна відмінність між ними полягає насамперед у тому, що прислів’я є більш розгорнутими висловлюваннями, ніж приказки. Окрім того, приказки переважно виявляють певний факт і не містять напутливого висновку.
Пропонуємо кілька українських прислів’їв та приказок:
– Птицю пізнають по пір’ю, а людину – по мові.
– Від красних слів язик не відсохне.
– Від солодких слів кислиці не посолодшають.
– Краще переконувати словами, як кулаками.
– Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.
– Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив.
– Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати.
– Борода не робить мудрим чоловіка.
– Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.
– Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду.
– Один дуб у полі – не ліс.
– Дружні сороки і орла заклюють.
– З громади по крихті – голодному пиріг.