Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Грат багатозначно помовчав, наче міркуючи. Дольта нетерпляче гукнула:
— Та досить, кажи вже! Хіба не бачиш, що тато чекає? Що це тобі, лекція, чи що? Навчився у професорів…
— Ось тому, — вів далі Грат, наче не почувши її, — Найвища Рада й вирішила перехитрити жителів Третьої планети. Як саме? Ракета автоматично передає по радіо про все, що вона помічає на шляху польоту. І, очевидно, робитиме це й під час посадки на нашу поверхню. Хитрість полягає в тому, щоб примусити її подавати неправильні сигнали, тобто, що умови життя на Хмарній планеті зовсім непридатні для колонізації. І якщо ми зробимо це успішно, Третя планета змушена буде залишити всі свої експансивні наміри й проекти. Ця ракета буде останньою, бо ж ніякими іншими засобами жителі Третьої планети ніколи ні про що не дізнаються: хмари, Стоме, хмари, що оповивають нашу поверхню! Правда, здорово?
Він змовкнув, переможно поглядаючи на Стома. Той нерішуче промовив:
— Але як це можна зробити? Ракета подає сама свої сигнали і, мабуть, автоматично. Хто ж примусить її передавати неправдиві сигнали?
Грат ще хитріше примружив око:
— Ми самі створимо для неї явно непридатні умови! І вона передаватиме все правильно, так, як воно нібито й є. Але робитиме саме те, що потрібно нам.
— Щось це надто складно для мене, простої людини, — похитав головою Стом Хакал. — Ви, Грате, тепер уже почали говорити суцільні загадки…
— Зовсім ні! Дуже просто. Ми нашими власними сигналами скеруємо ракету в потрібну точку Хмарної планети, а перед тим створимо на цій точці, скажімо, неприродну спеку, наче в жерлі вулкана! Таку спеку, що в ній підсмажилися б будь-які живі істоти. А зробимо це так…
Його перебив голос Мелі, що відчинила двері кухні:
— Не почула, про що ви там говорите. Але якщо йдеться про підсмаження, то в мене все готово: курчата вже підсмажилися… Дольто, запрошуй гостя вечеряти. До столу, друзі!
— Зараз, зараз, мамо! — жваво відгукнулася Дольта. — Ми вже кінчаємо розмову. Тільки одне, тату, чи знаєш ти, навіщо ми приїхали сюди? Щоб завтра зранку ти завітав до нашої обсерваторії. Згода керівників уже є… — Вона чомусь раптово поглянула на Грата, і той охоче кивнув головою. — Там ти довідаєшся про геть усе. І про ракету, що про неї мова, і про захист нашої планети, і про те, — вона знову скоса зиркнула на Грата, — що ми з ним, цим говірким лектором, збираємося зробити. Поїдемо, тату? Справді, поїдемо! Тату, любий!
Вона благала так зворушливо, а її великі чорні очі видавалися при цьому такими бездонними, що Стом Хакал, дивлячись на неї, раптом поглянув і на її супутника, молодого Грата: що скаже він? Але Грат мов зачарований не відводив захоплених очей від обличчя його дочки — куди враз поділася його красномовність, з якою він досі звертався до Стома? “Так, друже мій, здається, я вже знаю, що ви вирішили робити потім”, — подумав Стом. І сказав:
— Добре, Дольто. Поїдемо!
Відкинувшись у зручному глибокому кріслі, Стом Хакал дивився на великий рисунок на стіні робочої кімнати Грата, де вони щойно розмовляли… Ні, власне, не розмовляли, а просто Стом слухав і слухав те, що розповідав йому молодий учений. І під час цієї розповіді, серйозної і вдумливої, Стом з дедалі більшою повагою дивився на свого співрозмовника, відкриваючи в ньому нові й нові риси, що свідчили про вперту завзятість цієї людини, цілком захопленої своєю важливою і цікавою працею. О ні, це був уже не той балакучий юнак, що оповідав йому вдома начебто почуті від когось іншого вражаючі звичайну людину історії. Та й Дольта теж: хіба досить було сказати під час першого знайомства, що вона, мовляв, працює разом з Гратом, що він також обчислює траєкторії небесних тіл?.. Звісно, це було правдою. Але далеко не тільки це, — Дольта, мабуть, навмисно применшувала для першого разу ту роль, яку Грат виконував у великій обсерваторії, та й не тільки в обсерваторії. Очевидно, щоб не лякати мене, бо ж дівчина справді має на увазі серйозні, як-то кажуть, наміри, подумав Стом.
Грат був керівником усієї експериментально-наукової роботи, і не тільки в обсерваторії, а й у інших дослідницьких центрах, що провадили цю роботу за рішенням Найвищої Ради. Він керував роботами, які за його сміливою думкою було ухвалено провести після виявлення небезпечного космічного апарата Третьої планети. Точніше, Грат здійснював опрацьований ним і затверджений Найвищою Радою проект захисту Хмарної планети проти поки що невідомих, але, мабуть, дуже серйозних спроб жителів Третьої планети проникнути крізь хмарну пелену, що споконвіку ховала від поглядів з космосу їхні вічно зелені й родючі простори. Ось ким насправді був Грат!