Коли дивишся в безодню
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Грани #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Коли дивишся в безодню». Краткое содержание книги:
— Чого зволікаєш! — нетерпляче мовила Беатриса. — Вона може вмерти.
Марк почесав потилицю.
— Тут така справа, Беа. Якщо тіло дівчинки призначалося для вселення чийогось безплотного духу, то можливі три варіанти. Перший: ми завадили відьмі на самому початку, коли вона лишень приспала її. Другий: відьма вже вигнала душу з тіла, але в нього ще ніхто не вселився. І третій: ми втрутилися на завершальному етапі, коли втілення вже відбулось, і відьмі залишалося тільки вивести тіло з глибокого сну. В першому випадку все ясно — ми маємо врятувати дівчинку. У другому — вже нічим їй не допоможемо. А в третьому… От із цим проблема, сестричко. Якщо нам вдасться оживити дівчинку, як ми зможемо визначити, що це вона, а не хтось інший?
— Ого… — Беатриса розгубилася. — Мені це й на думку не спадало.
— А мені спадало. І тепер не знаю, що робити. Ми не можемо кинути її вмирати, це було б рівнозначно вбивству. Але, з іншого боку, й оживляти страшно.
Сестра глибоко замислилася. Марк тримав дівчинку за зап’ясток, уважно дослухався до її слабкого пульсу і одночасно ввивчав маґічну ауру. За силою вона поступалась йому та Беатрисі, але не дуже. Якщо в тіло дівчинки вселився безплотний дух якоїсь чорної відьми, що має зв’язок з Нижнім Світом, то її природна маґія багаторазово посилиться невичерпними енерґетичними джерелами з Потойбіччя, і тоді вона стане грізною супротивницею… А втім, вони з сестрою також не беззахисні, бо мають лев’ячу шкуру.
— Ні, Марку, — нарешті мовила Беатриса. — Я певна, що ми завадили відьмі на самому початку. Сам подумай: вона вибігла з хатини геть не готова до нападу — а це означає, що вона просто хотіла дізнатися, через що біснується коза, й заспокоїти її. А якби процес дійшов до втілення, чи стала б вона, питається, відриватись від такої відповідальної справи на крики кози? Ясно, що ні.
Марк згідно кивнув:
— Твоя правда. Проте ми мусимо бути готові до всього. Зокрема й до того, що в дівчинку вселився нечистий дух.
— Тоді влаштуємо їй перевірку.
— Яку?
— Спробуємо заскочити її зненацька. Розбудимо — якщо, звісно, в нас вийде, — і відразу скажемо, що втілення пройшло успішно.
— Гадаєш, спрацює?
— Має спрацювати. Її перша реакція не може бути награною. Якщо після пробудження в очах дівчинки не буде страху — дикого, панічного страху, — негайно оглуши її.
— А потім?
— Потім будемо розбиратися. Спершу треба розбудити її.
— Ну що ж, — зважився Марк. — До справи.
Він постарався згадати все, що знав про летарґію. Згідно з однією з теорій, якої дотримувався їхній шкільний викладач чаклунської медицини, це був глибокий сон розуму, викликаний порушенням його триєдиного зв’язку з тілом та душею. Щоб вивести хворого з летарґійного стану, замало простої стимуляції життєвих функцій організму; тут потрібен комплексний вплив на всі три складові людського єства — духовну, тілесну та розумову, — для відновлення їх втраченої єдності.
Марк поклав одну долоню на холодний лоб дівчинки, іншу — на її черевне сплетіння, і почав повільно промовляти слова стандартного діаґностичного закляття, уважно дослухаючись до характерного відгуку, обертони якого несли в собі інформацію про стан тих або інших органів. Наскільки він міг судити з позицій свого небагатого досвіду, у фізичному плані дівчинка була цілком здорова, хіба що всі процеси в її організмі були гранично вповільнені. Це радше нагадувало не летарґію, а глибоку гібернацію — стан, схожий на зимову сплячку деяких тварин.
— Ану, спробуймо просто розбудити її, — промимрив Марк і дуже обережно, ледь-ледь, стимулював вироблення адреналіну.
Досі перебуваючи під залишковою дією діаґностичних чарів, він майже фізично відчув, як у дівчинки підвищився тиск, прискорилося серцебиття, почастішало дихання. У крові зріс уміст кисню, це підштовхнуло процеси обміну речовин в організмі, мозок отримав додаткове живлення і почав пробуджуватися…
Зненацька Маркові запаморочилося в голові. Перед його очима попливли різнобарвні плями, він похитнувся, стоячи навколішки, і мало не впав на дівчинку. Лише вольовим зусиллям йому вдалося зберегти рівновагу, він сперся руками об землю й повільно сів.
— Здається, я перестарався, Беа. Мені треба відпочити. Зовсім трохи.
Сестра не відповіла. Мало того, Марк раптом виявив, що не відчуває її присутності, до якої в останні місяці так звик, що почав уже сприймати Беатрисину особистість, як продовження власного „еґо“. А тепер у тому місці його внутрішнього простору, що ним він поступився сестрі, зяяла моторошна пустка…