Рекламне бюро пана Кочека

— Джо, ради нашої дружби, допоможіть мені дістати американський паспорт! — сказав раптом Василь, не зводячи очей з обличчя американця.

— Це дуже важко!.. Щоб стати американським підданим, треба народитися в Штатах або жити там довго, не менше як десять-п'ятнадцять років…

— Якби було легко, я не звертався б до вас. Для мене це питання життя і смерті. Мене вважають удатним комерсантом. Я почав на голому місц,і. Тепер у мене чималий статок. А що з того? Завтра все може піти прахом… Я готовий на будь-які витрати, тільки допоможіть!

— Справа не у витратах! — Віце-консул досадливо поморщився. — А в можливостях…

— Усе життя вам дякуватиму!

— Зараз нічого не можу обіцяти. Якщо трапиться нагода, повідомлю вас.

Вони випили ще пляшку шампанського, і Василь довіз Ковачича до особняка, в якому містилося консульство США, а на другому поверсі жили його співробітники.

Поставивши машину в гараж, Василь надумав пройтися по нічному місту. Було тепло, як улітку. На вулицях гуляло багато людей. За мармуровими столиками прямо на тротуарі, перед кафе й ресторанами, сиділи літні парижани і зиркали на перехожих. На кожному кроці лунали модні пісеньки. Париж гуляв, Париж веселився. А на душі у Василя було тривожно. Від Лізи людної звістки. «Батько» теж мовчить… Невже йому, Василеві, судилося все життя прожити в тривозі? Так можна і постаріти, не побачивши світлого дня, не зазнавши ніяких радощів. Хіба це життя: завжди насторожі, удень і вночі, уранці і ввечері. Зважувати кожне слово, перш ніж його вимовити… Навіть сьогодні вранці, розмовляючи з Борро, хлопцем безумовно чесним, порядним, він змушений був говорити натяками. Певно, Борро мучать думки, що за людина цей Кочек, чого він добивається? З одного боку, радить, як краще боротися проти фашизму, а з другого — випроваджує Клода в Америку, щоб, не дай бог, той не кинув тінь на рекламну фірму «Жубер і компанія». Бідолашний хлопець сушить голову над цим, а спитати прямо не наважується… Або той же Ганс Вебер! Відкритися б перед ним, — нема ж ніяких сумнівів, що Вебер справжній антифашист і колись може бути корисним помічником. Ні, поки що не можна, — як каже «батько», недостиглі плоди не зривають. А хто знає, коли вони достигнуть?.. Що Вебер? Навіть з таким близьким і вірним другом, як Сар'ян, і то доводиться тримати себе в суворих рамках. Така вже, видно, його доля, нічого тут не зміниш! Василь зітхнув і почав думати про інше.

Останнім часом сторінки французьких газет рясніли повідомленнями про те, що уряд виявляє тенденцію до зближення з Радянським Союзом. Писали про візит до Москви Ерріо і П'єра Кота. Здавалося б, усе логічно, правильно, так і має бути. Весь світ знає, що між Францією і Росією завжди були дружні відносини. І тепер, коли в сусідній Німеччині лунають войовничі заклики, для Франції лишається єдиний вихід: підтримка з боку могутнього Радянського Союзу, якщо ті заклики перетворяться на агресивні дії. Однак стало відомо, що, посилаючи до Росії Ерріо й Кота, прихильників зближення з росіянами, кабінет міністрів не наділив їх ніякими повноваженнями. Вони мали тільки вивідати, який настрій у Кремлі. Одне слово, правлячі кола Франції вдалися до дуже хитрого маневру: пустили димову завісу, аби показати Гітлерові, що коли він спробує так чи інакше зазіхнути на інтереси Франції, то вона знайде собі сильного союзника в особі комуністичної Росії.