Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
Недавно в тенісному клубі Маріньє сказав Василеві, що росіяни запропонували правителям Франції укласти військову угоду, але французи відступили, чим і підтвердили зайвий раз, що на берегах Сени ніхто серйозно й не думає про перспективи зближення з Радянською Росією. Зрозумівши маневр французького кабінету, російський уряд, видно, змушений буде виробити самостійну лінію поведінки. Але ж, щоб вистояти проти Німеччини, Франції потрібна допомога Росії, інакше вона неминуче зазнає поразки. Недарма такі визначні військові спеціалісти, як генерали Вейган і Делаттр де Гассіньє, палко підтримують ідею союзу з Росією.
— Боюсь, аби зрештою ми не перехитрили самих себе! — сказав Маріньє наприкінці.
«Отже, — подумав Василь, — у нас у Москві розкусили нечесну гру французького кабінету, не дали обкрутити себе кругом пальця, не захотіли стати громовідводом дли французької буржуазії, яка прагне, з одного боку, невинність зберегти, а з другого — капіталу набути! Ні, дзуськи, часи не ті: в Росії на чолі держави не цар, а більшовики, вони ніколи не візьмуть участі в нечесній грі!»
А Гітлер стає все нахабнішим. Чи то зрозумівши несерйозність переговорів Франції з Росією, чи то намагаючись ще більше зміцнити свої позиції, він вдався до нового трюку — розпустив рейхстаг і оголосив про плебісцит, що мав відбутися 12 листопада 1933 року.
Несподівана сенсація! Плебісцит дав Гітлерові сорок мільйонів п'ятсот тисяч голосів.
Наслідки плебісциту в Німеччині вразили Європу, і політики, які покладали надії на те, що становище фашистського диктатора хистке, зажурилися. Відтепер усі змушені були зважати на людину, що одна правила великою державою в центрі Європи і помишляла про світове панування.
Припущення «батька» справдилися цілком: світові події розгорталися надзвичайно швидко, і фашизм ставав реальною загрозою для всього людства. Побільшувалася й відповідальність Василя. А він сидів склавши руки. «Батько» не подавав про себе звісток, і всякий зв'язок з ним припинився. Треба ж було, щоб таке сталося саме тепер, у розпал важливих політичних подій. Була б тут Ліза, Василь поїхав би додому сам чи послав би її, але зараз про це й думати не можна!..
Другого дня вранці секретарка доповіла Василеві, що якийсь мосьє Франсуа Ренар просить прийняти його.
— Просіть! — Василь схопився і пішов назустріч давньому компаньйонові.
Переступивши поріг гарно умебльованого кабінету, Ренар оцінив усе пильним поглядом. Він мало змінився — такий самий кремезний, червонощокий, з черевцем. Ось тільки костюм на ньому модний, з дорогого матеріалу, хоча й куплений у магазині готового одягу.
— А, дорогий Ренар! Я радий бачити вас при доброму здоров'ї! — Василь обняв гостя, посадовив його в шкіряне крісло. — Розповідайте, як поживаєте, як ваші справи?
— Я теж дуже радий вас бачити, Кочеку! Скаржитися нема на що — з вашої легкої руки все йде чудово. Ми таки розширили підприємство: у нас тепер не майстерня, а авторемонтний завод!! — Мабуть, товстун, ставши заводчиком, звик говорити про себе у множині.
— Вітаю! Отже, збулися ваші мрії?
— Ще й як!.. У нас сорок чоловік робітників і майстрів. Збудували новий цех для фарбування машин, встановили невеликий конвейєр. Пригадуєте, ще при вас надійшла пропозиція від однієї паризької фірми по продажу старих автомобілів? Так от, ми тепер повністю обслуговуємо цю фірму, Прибутки чималі, гріх скаржитися. До речі, я приніс вам гроші. — Ренар поліз у кишеню піджака, вийняв пачку грошей і поклав її перед Василем. — Будь ласка, полічіть і, якщо не важко, поверніть мені вексель.
Василь відчинив сейф, поклав туди, не перелічуючи, гроші і вийняв вексель.
— Дякую, що не забули мене. Радий, що ці гроші стали вам у пригоді! — Василь подзвонив і попросив секретарку принести фрукти й коньяк.
— О ні, вдень, у робочий час, я спиртного і в рот не беру! — Ренар категорично відмовився від коньяку..
— Тоді — лимонад, морозиво?
— Це, либонь, можна! — Він ще раз пильно оглянув кабінет Василя. — Бачу, ваші діла теж у розквіті!.. А втім, я знав, що з такою кмітливістю ви далеко підете. Я не раз казав про це мосьє Дюрану і нашому мерові.
— Як вони поживають? — поцікавився Василь. — Я давно нічого не чув про них.