Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Машиністові Кульчицькому було вже п'ятдесят п'ять років, п'ять років він був уже на пенсії і в своїй невеличкій садибці на передмісті розводив яблука високих гатунків і плодючі племена бджіл. Його мед і щепи славилися на ціле місто. Але була в машиніста Кульчицького й ще одна прикмета, яка вирізняла його з-поміж усіх інших смертних людей і оповивала ім'я його романтичною загадковістю. Машиніст Кульчицький був скарбошукайло. Знайти скарб — це була мрія всього попереднього життя Кульчицького. Він дивився на манометр, і йому здавалося, що то горнятко із золотими турецькими монетами. Він брався за ручку свистка, і йому ввижалося, що то крива козацька шаблюка з діамантами гаптованим ефесом. Він одвертався до котла і аж здригався, стільки подібне було горно котла до казкового чавунчика з гайдамацького сховища. Машиніст Кульчицький знав усі легендарні місця переховування скарбів. Він шукав польські скарби під Баром[163] і Копайгородом[164], турецькі — під Кам'янцем і Хотином[165], гайдамацькі — під Немировом[166] і Летичевом[167], козацькі — між Джурином[168] і Шаргородом[169]. Він мав плани, карти, оракули. Він зготував у власній кузні всю зброю і машинерію для копацьких робіт. У нього були лопати, кайла, ломи, спеціальні дзюбки та беги, спеціальні свердла й триметрові шила — для промацування й прошивання верхніх шарів грунту. Він вивчив напам'ять чисто всі замовний, нашепти й слова, яких бояться чорти й скривджені душі, що охороняють з того світу скарби. Він осяг всі тонкощі чаклунства над папоротниками, придорожниками, гостролистами й нічним цвітом, що, як відомо, товаришують із скарбищами і вказують втаємниченій людині путь до льохів краще від усяких планів і оракулів. На своє «полювання» старий машиніст Кульчицький вирушав що темної чверті місяця, як того вимагають приписи скарбошукацтва.
Щодо виховання своїх дітей — а їх було в машиніста Кульчицького двоє: наш товариш Бронек і молодший Стах, — старий скарбошукайло визнавав лише один метод — ремінь. Цим виховавчим способом він впливав на своїх синів мало не до їхнього повноліття.
Засідання батьківського комітету відкрив Іродіон Онисифорович. Всі члени ради сиділи довкола великого столу в кабінеті директора гімназії, інші члени комітету розташувалися на розставлених амфітеатром стільцях попід стінами.
— Милостивые государи й милостивые государыни!
Іродіон Онисифорович сказав урочисту промову. Він скаржився на дітей, що зростають неслухняними, непоштивими, розбещеними, розпутними і, нарешті, злочинними. Вони ж ходять по вулицях після сьомої вечора, гуляють із гімназистками, курять тютюн. Вони нарешті наважуються зухвало зняти руку на свого наставника і вихователя… Тут Іродіон Онисифорович коротко, розповів комітетові про свою нічну пригоду, прикрасивши її на свою користь, певна річ, ніяк не гірше від того, як прикрашав її на свою користь другий її, не відомий досі, учасник — Бронька Кульчицький.
Комітет вислухав директора мляво. Кожний з батьків учнів старших класів мав підстави підозрівати свого сина, і це дуже турбувало його. Ну що як директорові пощастить виявити злочинця і це буде саме його син?
Це ж негайне виключення з гімназії. «Вовчий» білет! Ох, хоч би вже не признавалися!
Бібліотекарка Сербина сиділа мовчазна й сумовита. Її син був учень п'ятого класу, і вона мала всі підстави побоюватися, чи не він є цей самий злочинець. Адже вчора її Христя повернувся дуже пізно і був такий стурбований та нервовий. Він пояснював, що за ним гнався Іван Петрович. Чи не збрехав він? Ну що, коли це він і це стане відомо? Серце матері стискалося млосно й холонуло від жахливих передчуттів.
А проте старій Сербиновій було журно не тільки від тих страшних передчуттів. Їй було сумно ще й тому, що була вона культурна, начитана й освічена людина. І вона чудово розуміла, який толк може бути з виховання дітей, коли вихованням цим керують троє — виродок, солдафон і шпиг. І ще журніше робилося старій матері, що розуміє вона це і не може нікому, нікому ні одного слова про це сказати. Бо за кожне таке слово критики чи тільки сумніву її проженуть із залізничної бібліотеки і не вислужить вона свої двадцять карбованців пенсії, до якої зосталося їй усього тільки три роки… І сиділа вона журлива, мовчазна та безсловесна.
163
Бар — районний центр Вінницької області, відомий з XV ст.
164
Копайгород — селище міського типу Барського району Вінницької області.
165
Хотин — місто Чернівецької області, розташоване на Дністрі за 20 км від Кам'янця-Подільського. У 1621 р. польсько-українські війська у битві під Хотином розгромили турецьку армію.
166
Немирів — селище міського типу Вінницької області, райцентр. Заснований у кінці XIV ст.
167
Летичів — райцентр Хмельницької області, відомий з ХIII ст.
168
Джурин — село Шаргородського району Вінницької області.
169
Шаргород — райцентр Вінницької області, відомий з 1393 р.