Щоденник Майдану та війни

4 січня 2015 року. Стабільна нестабільність

У середині грудня 2014 року в столиці «Донецької Народної Республіки» місті Донецьку відбулося відкриття нового «концептуального» ресторану «Куба», де інтер’єр прикрашено портретами Че Ґевари та прапорами СРСР і ДНР. У фоє ресторану відвідувачам продають кубинські «візи» — іменні картки, що дають право на знижку при оплаті їжі та напоїв. Там же можна поміняти україн­ські гривні на іграшкові кубинські «песо», які сам же ресторан приймає до оплати. При цьому деякі коктейлі та страви кубинської кухні в іграшкових «песо» коштують дешевше, ніж в українських гривнях. Ресторан відкривали до новорічних свят і, за відгуками жителів Донецька, які навіть під час щоденних військових дій у місті ходять по ресторанах, він був визнаний кращим місцем для святкування новорічної ночі. Як виявилося, конкуренцію «Кубі» склали два десятки інших ресторанів Донецька, де теж бурхливо і весело, з музикою і розвагами зустрічали новий 2015 рік! А відразу після настання Нового року Москва відправила до Донецька черговий, уже одинадцятий конвой гуманітарної допомоги, що складається зі 120 вантажних автомобілів, які також, як і попередні сотні довгомірних фур, в’їхали на територію України без дозволу, без митної перевірки і навіть без офіційного повідомлення російської влади про вміст цієї таємничої гуманітарної допомоги. Російські мас-медіа щодня пишуть про «гуманітарну катастрофу» в Донецьку, Луганську та в усіх містах і селах, які перебувають під контролем сепаратистів, російських козаків і російських військових. Водночас донецькі блогери старанно й регулярно викладають в YouTube свої відеорепортажі про абсолютно нормальне життя в місті, про те, що транспорт ходить, магазини працюють, товар у супермаркетах є і ціни на нього такі ж, як і в Києві або Львові. Судячи з цих відеорепортажів, супермаркети Донецька отримують товари з усієї України. У Києві теж пишуть про гуманітарну катастрофу в Донбасі й від­правляють туди свої каравани з гуманітарною допомогою. Зазвичай українська допомога потрапляє жителям сіл і мі­стечок, розташованих поблизу лінії фронту, але з україн­ського боку. Там дійсно життя важке й безліч будинків зруй­новано. Рівень гуманітарної катастрофи в прифронтових селах зрозуміти, сидячи в Києві, можна. Там по­стійно бувають журналісти, жителі цих місць самі розповідають про свої проблеми. А ось зрозуміти, що дійсно відбувається нині у Донецьку, дуже важко. Там, у місті, де до початку конфлікту налічувався один мільйон населення, незважаючи на офіційне перемир’я, розпочате ще 5 вересня минулого року, не було ще жодного дня без військових дій. Звичайно, місто займає величезну територію, і війна на його околицях, напевно, не дуже заважає ресторанам і магазинам, які працюють у центрі міста?! Тиждень тому до Києва з Донецька приїжджав мій знайомий художник Сергій П. Йому, нарешті, вдалося вивезти з Донецька всі свої картини, які тепер зберігатимуться в його друзів у Києві до кращих часів. На мої запитання про ситуацію в Донецьку він відповідав дуже стримано і скупо. Сказав, що в порівнянні з Луганськом — столицею «Луганської Народної Республіки», в Донецьку все добре. Тільки немає грошей і занадто багато людей у камуфляжі та зі зброєю. Привізши свої картини до Києва, він знову повернувся в Донецьк, із грошима, якими його охоче забезпечили київські друзі та колеги. Єдине, на що він дійсно від душі поскаржився, так це на те, що вже кілька місяців не може нормально спати — щоночі на вулиці стріляють. Останні кілька тижнів українська армія, яка зу­пинилася за 10 кілометрів від Донецька, не відповідає на артилерійські й інші обстріли своїх позицій сепарати­стами, але зате Міністерство оОборони України повідомляє щодня про кількість убитих і поранених українських військовослужбовців. Офіційне перемир’я й неофіційна війна біля Донецька триває щодня й щоночі.